Головна Духовне Вітали настоятеля о. Володимира Барана із 25-річчям священичого служіння

Вітали настоятеля о. Володимира Барана із 25-річчям священичого служіння

371
0

Позаминула неділя для парафіян церкви Чуда Архистратига Михаїла с. Смерекова була особливою. У цей день вони вітали свого настоятеля о. Володимира Барана  із 25-річчям священичого служіння. Громада Смерекова вдячна своєму наставнику за духовні блага. Його ревне служіння, щирість і доброта запалили і молодих, і старших. Проповіді о. Володимира усі  слухають із задоволенням, бо вона йде від серця того, хто бажає навернути грішника, спасти душу людини, дати пораду в різних життєвих ситуаціях, як окремої людини, так і сім’ї, і громади.

Отець Володимир народився у селі Кунині, виховувався у християнському дусі. У сім’ї зростало шестеро дітей. Разом з батьками щонеділі і кожного свята усі ішли на Богослужіння у церкву, спільно молилися удома. Особливий вплив.

На формування духовного світогляду о. Володимира здійснила уже покійна бабуся Ганна, яка навчила щирої віри і сердечної молитви. Ще хлопчиною, прислуговуючи у храмі, полюбив церковну атмосферу, яка остаточно скерувала його на стежину служіння Богу і людям. Тож, закінчивши школу, чітко визначився із пріоритетами майбутнього, які зародилися ще у дитинстві. Після служби в армії підпільно навчався у Червонограді, Жовкві, Львові. 30 квітня 1990 року покійний владика Софрон Дмитерко висвятив на священика.

— Це моя перша і постійна парафія, — поділився у розмові о. Володимир. — Тут відправляю у храмі уже 25 років. Своїх парафіян знаю від маленьких до старших. Вже й охрещую дітей тих, кого хрестив на початку священства. Смереків став для мене рідним і близьким. Якщо Кунин — моя мала батьківщина, то Смереків — велика. Тут виросли мої сини, дочекався онуків. За 25 років я зріднився з парафіянами, живу їхнім життям.
Їх радості — мої радості, їх скорботи — мої скорботи. Люди звертаються зі своїми болями і проблемами, стражданнями, шукають духовної розради і підтримки. І їх треба вислухати, скерувати у правильне русло. Підставити плече, аби допомогти і врятувати, навіть інколи по-різному достукатись. Пригадую, прийшов зі сльозами молодий чоловік, бо розпадається сім’я. Зустрівся з дружиною, батьками, роз’яснив, і родинні стосунки збережені, живуть понині разом. Вельми втішаюся кожною доброю справою у селі.

Церква Чуда Архистратига Михаїла розташована на східній око-лиці села Смерекова, збудована у 1911 році за о. Олександра Виханського, а іконостас — робота відомого львівського художника Антіна Манастирського. Нині сторічна святиня — дбайливо доглянута, відреставрована і відремонтована. Як всередині, так і на церковному подвір’ї, повсюди відчувається турбота і гос-подарність прихожан, дбайливі руки жінок, які плекають чистоту у Божому домі, квітникову палітру — на церковному подвір’ї. Особливу ношу у вирішенні організаційно-господарських питань церковного життя бере на себе голова церковного комітету, колишній сільський голова, а нині перший заступник голови Жовківської РДА Богдан Стахів. На прохання активно відгукується молодь, долучається до ремонтних робіт. Запитую в о. Володимира про престольний празник церкви Смерекова — Чуда Архистратига Михаїла. Храмів святого Архистратига Михаїла у нашому районі є чимало, а от саме Чуда Архистратига…

— Так, з таким престольним празником Чуда Архистратига Михаїла у Сокальсько-Жовківській єпархії є лише дві церкви: наша, смереківська, — єдина на Жовківщині, інша — у Сокальському районі. Її передісторія досить цікава.

Поганам заважала церква, і щоб не руйнувати її своїми руками, вони копали рів, щоб вода затопила Божий дім. На прохальну молитву вірян Господь послав на допомогу Архангела Михаїла, який віткнув копієм у землю, і вода ввійшла туди. Наша парафія вшановує саме цю подію — Чуда Архистратига Михаїла. Престольний празник святкуємо 19 вересня.

Наприкінці зустрічі о. Володимир висловив побажання духовного скерування хритиян у нинішньому вирі сьогодення і неспокої на сході нашої держави.

— Усім нам треба молитися частіше і щиріше, щоб запанував мир. Адже молитва мури ламає. Просімо у Господа, щоб дарував любов. Людина зненавиділа одна одну, а тому й іде братовбивча війна. У Святому Письмі сказано, що ми повинні любити найбільшого ворога, молитися за нього, щоб Господь умилостивив.

Гоніння за матеріальним — це тимчасове, а треба думати про вічне. Бо коли станемо перед Богом на суді Божому, Господь спитає: чи ти молився, чи подав милостиню, чи любив ближнього, чи підставив плече допомоги тому, хто потребував? Людина повинна дивитися на життя по-іншому, у християнському вимірі.

Найбільше усім нам нині бракує любові. Господь дав нам любов, навчив молитися. З любові все дається, все прощається, все розрішається. Треба прийняти Бога у своє серце по-щирому, щоб стати практикуючим християнином — на ділі зреалізовувати християнські чесноти, а не просто поставити свічку у храмі. Хай запанує між нами любов, в Україні — спокій і мир!

Уляна Лащівська.