Головна Духовне Замість святкувань — ревна молитва

Замість святкувань — ревна молитва

245
0

Люблю я в рідному краю

Веселі співанки пташині.

І річки бистру течію,

І руту-м’яту при долині.

Пропахлі вітром колоски.

Гінке-гінке безмежне поле.

І мамин хліб, і ті стежки,

Якими вранці йду до школи.

Щороку у прекрасну пору року приходить до нас освітянське свято. Це час, коли шелестить падолистом осінь і снує в лузі мереживо бабиного літа, а червоні жоржини пломеніють над землею, немов дарують весь свій жар любові нашим учителям.

У народі кажуть, що письменник живе у своїх книжках, митець — у своїх творах, а вчитель — у думках і справах учнів. Тому кожна людина все своє життя з почуттям вдячності згадує рідну школу та вчителів. Адже в кожному прожитому шкільному дні було щось неповторне, незабутнє, що лишає свій відбиток у нашій душі.

У першу неділю жовтня мені пригадались учителі, яких я пам’ятатиму завжди. Це перша вчителька Ніна Володимирівна Кравчук, класний керівник Любов Іванівна Лоза, а також Любов Михайлівна Дмитрів, яка допомогла мені обрати стежину в житті, вчителька сольфеджіо Ніна Павлівна Шостак, адміністрація і весь колектив Бродівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 та, світлої пам’яті, вчитель музики Юліан Гаврилович Процідим.

Цього року вчителі Великогрибовицької ЗОШ І-ІІІ ст. Жовківського р-ну Львівської обл. відмовилися від будь-яких святкувань з нагоди професійного свята. Вони вирішили напередодні Дня вчителя поїхати в с. Страдч, що на Яворівщині. Всі квіти, які подарували їм учні, вони привезли Матері Божій — "Непорушна стіна". Своє рішення вчительський колектив мотивував важкою ситуацією в Україні, мовляв, зараз не до забав. Пощастило й мені разом із освітянами подорожувати до цього старовинного села.

Історія його заснування сягає далеких княжих часів. Одного разу два княжі стрільці з Городка відправилися на полювання. Полюючи за здобиччю, зайшли аж на Страдецьку гору, вкриту, на той час, густим лісом.

Там їх застала ніч, але сміливці вирішили будь-що впіймати рись,
яка сховалася у печері. На світанку, коли рись вийшла із печери, стрільці вбили її. Та найбільше їх вразила навколишня краса та річка Верещиця. Невдовзі стрільці оселилися тут, побудували хатину, а опісля — невеличку дерев’яну церкву.

Наша проща розпочалась у церкві сповіддю, св. Причастям та благословенням священика-пароха. Всі ми промовляли таку молитву: "Отче Небесний, благослови мене і всіх, хто йде на прощу і Хресну Дорогу на Страдецьку гору, уділи нам Духа святості, вбогості, чистоти серця, смирення, вірності Апостольському Престолу, Україні та прощення всіх наших гріхів". Далі підходили в церкві до образу "Непорушна стіна" та просили, щоб із святими провадила нас на прощі. Також закликали наших улюблених святих та убієнних доктора о. Миколу Конрада та дяка Володимира Прийму, щоб вони допомогали випрошувати у Пресвятої Трійці та Матінки Божої прощення гріхів, ласки для наших родин і заступницта перед Богом у наших намірах. Об’єднав усіх освітян один намір: "За мир і спокій в Україні".

Опісля, лісовими стежинами ми обійшли 15 стацій Хресної дороги. Згідно оповідей у ніч напередодні Воскресіння, близько половини третьої години ранку, несподівано сестрі Йосифі з’являється Матір Божа, вся пломеніюча красою.

"Доню моя, — звертається до неї, — Мій Син, а твій Божественний Улюбленець вже більше не терпить! Воскрес у славі… Його Рани відтепер стануть джерелом, з якого душі будуть черпати незліченні ласки, і храмом, де навіть найнужденніші душі віднайдуть своє прибіжище.

Приготуйся, доню моя, щоб віднайти честь тим прославленим ранам".

Одного разу французька містичка Габріела Боссі на Хресній дорозі зробила знак св. Хреста на св. Голові Спасителя, на Його грудях, на Його раменах. Ісус відповів: "Цей хрест приносить полегшу Моєму Христові. Кожен з нас може наслідувати цю побожну практику на Хресній дорозі у Страдчі.

Християни повинні знати, що Хресна дорога з Єрусалимським відпустом у Страдчі дає можливість віруючому отримати такий відпуст, який би допустили, відбуваючи Хресну дорогу в Єрусалимі.

Втомлені фізично (Хресна дорога проходить по горах), але піднесені духовно, ми повернулись до рідних домівок.

Ну що ж, наостанок хочу побажати, щоб у всіх Ваших справах і звершення, дорогі читачі, завжди перебував Ісус Христос.

Хай благословить Вас Господь!

Христина Іляш,

парафіянка храму Воздвиження Чесного і Животворящого

Хреста Господнього м. Броди Львівської обл.

Від редакції. Із задоволенням виконуємо Вашу просьбу і просимо вибачення за дещо запізнілу публікацію у зв’язку з технічними причинами.