Упродовж багатьох століть стоїть величний Бесідський монастир, зведений ще далекого 1667 року на дерев’яних підвалинах. У 1835 році ця святиня була перебудована. Церкву обнесли валом та ровом, який заповнювався водою з річки Білої, а навколо було непрохідне болото. Монастир в Бесідах був малою фортецею і захищав та рятував людей від нападу татар.
Сьогодні тут, куди не кинеш оком, зелені луги, пасовища, ліс, що квітне, буяє, вабить до себе туристів-романтиків, звичайних людей та віруючих.
У сучасній Любелі про колишні часи нагадує хіба що столітній дубвелетень, який уже стоїть без листя. Саме під ним, за легендою, відпочивав Богдан Хмельницький зі своїм військом. А у селі Бесідах стоїть величава церква. Ось і все, що залишилося на згадку новому поколінню. Але цей спомин хвилює багатьох людей, бо у їхніх серцях ще присутня ота жива іскорка, яка спалахує при одному погляді на величаву, нескорену віками Бесідську святиню…
У 1977 році жителя с. Любелі, Тараса Тесака, який родом зі Старосамбірського району, селища Нижаковичі, було обрано головою виконкому Любельської сільської ради. Тоді йому вручили ключ від недіючої закритої церкви.
Увійшовши всередину, пригадує він, остовпів від побаченого. Це був напівзруйнований храм: без вікон, обдерті стіни, вгорі — розвалена баня, через яку було видно, як пробігали хмарки і чути галасливий крик вороння. А в голові било церковним дзвоном: «Боже, це ж скільки поколінь тут молилось, мабуть, рятувалось від воєн, яких чимало було на цій землі… І через віки, ця церква, свята, обшарпана, проте величаво і гордо стоїть на пагорбку, нагадує нам про славне історичне минуле…
Чому так? Божий храм, а напівзруйнований та зачинений. Громада ж довірила мені село, треба щось робити. За всяку ціну цей таємничий храм повинен воскреснути…».
І от сільський війт поїхав у Львів, надав у потрібну інстанцію фото-документи, домігся, щоб Бесідська церква стала недоторканою.
А вже у 1982 році разом із громадянином с. Любелі Михайлом Лемегою прикріпили на церкві дошку з написом: «Пам’ятник архітектури ХVІІ століття, охороняється державою. Пошкодження крається законом».
Це був перший крок.
Єдність — найцінніший дар. Увійти в порозуміння, чути один одного, сприймати, жити спільнотою у християнському світі. Цю силу єдності парафіяни села Бесіди довели і словом, і ділом.
Якось жителька села Марія Деревінська звернулася до Тараса Тесака, щоб той допоміг відбудувати та реставрувати церкву. І у 1985 році, таємно від «усіх», почали організовувати нелегку в той час справу. Війт привіз майстрів і поселив їх на квартиру до Ганни Липак. Вона хотіла надати хоч якусь допомогу і завжди говорила: «Боже, невже я доживу до того часу, що почую у своїм храмі щиру молитву…».
Марія Деревінська швидко знайшла односельців. І вони, зібравши кошти, гуртом взялися за роботу. З Божою поміччю відбудовували, реставрували і нарешті відкрили святу церкву, парафію Христа, який повсякчас готовий нам у всьому допомагати.
Маленька громада, всього сімдесят дворів, а своїми стараннями щоразу збагачувала цей храм, і церква, яка вийшла з руїн, щоразу більше і більше розквітала.
Тоді, у далеких 70-80-х роках українську церкву, як ми знаємо, нещадно переслідували. Та жителі Бесід не побоялись тоталітарного радянського режиму. І з Божою допомогою знаходились добрі люди, які щиро допомагали. Дружні односельці завжди тихенько метушилися біля своєї церкви, немов бджілки, допомагали, хто чим міг, своїми руками довершували розпочате, щоб у храмі порадіти душею і серцем.
Тішимося, що сьогодні маємо церкву, яка є з народом. Тому молодь має з кого брати приклад, адже дістає у спадщину скарб, за який терпіли батьки і діди.
Тож завдяки старанній праці людей, великому їх терпінню, воскресла з руїн велична святиня — Храм Успіння Пресвятої Бородиці.
Найбільш активними, що працювали, словом і ділом допомагали і сьогодні допомагають, є Марія Безпалько, Ольга Боровець, Федір Слука, Василь Рудько, Михайло Марушко, Зеновій Микитин, Віктор Коблаш. Громада села складає велику подяку і бажає Божого благословення Марії Григорівні Деревінській. Адже тоді вона не побоялася (хоч дочка працювала вчителем, директором школи) проблем і непорозуміння. Хороша людина, працьовита жінка, дбайлива господиня, любляча мама і турботлива бабуся, вона дуже скромна, не любить похвали.
Рівнятися у повсякденному житті слід і на Тараса Тесака, який організував відбудову церкви та сам, маючи дар від Бога, своїми руками відновлював храм і різьбив його. І зараз він без гучних слів береться до діла і старається допомогти Любельській церкві. Адже закоханий у своє ремесло — різьба по дереву, інтарсія, інкрустація не одноразово його роботи бували на виставках у Жовківському Народному домі.
Сьогодні, у такий неспокійний час, громада не опускає рук, а докладає старань для блага нашої церкви — збирає кошти для завершення огорожі.
Сьогодні через районну газету «Відродження» хочемо звернутись до депутата Львівської обласної ради Івана Васильовича Бокала і попросити допомоги, аби завершити наші благі наміри. Адже добре пам’ятаємо все зроблене Іваном Васильовичем для громади с. Любелі: для Любельської церкви, Народного дому, школи і жителів села. Ми завжди з почуттям вдячності та поваги згадуємо його добрі вчинки.
Звертаємося також до директора підприємства «Сі-Сі-Ай-Любеля» п. Я. М. Гумена. Просимо Вашої пожертви на Храм Успіння Пресвятої Богородиці. Віримо, що із Вашою допомогою зможемо закінчити огорожу навколо церкви. Громада просить усіх небайдужих відгукнутись і допомогти. Наш поточний рахунок: Р/р 26000060112201, МФО 325321 ЗГРУ ПриватБанк, ЗКПО 35603095.
Також запрошуємо усіх бажаючих, гостей району та жителів с. Любелі до спільної молитви з нагоди тридцятиріччя воскреслої з руїн церкви та престольного празника Успіння Пресвятої Богородиці, який пройде 28 серпня 2015 року у селі Бесіди Любельської сільської ради.
Господь закликає нас любити один одного, а навчитись любити можна через спільну молитву. Це є справжнє християнське покликання.
Громада с. Бесіди.
