Днями мешканці Жовківщини за ініціативи о. Василя Батюка, настоятеля Святотроїцької обителі Жовкви, мали нагоду поїхати у незабутню подорож – прощу по Закарпаттю. Ми відвідали декілька замків, храмів, безліч цікавих і захопливих місць, і в усіх залишилося багато приємних спогадів.
Місто Мукачеве зустріло напрочуд спекотною літньою погодою. Нас вітало усміхнене і таке вимріяне сонечко після вкрадливого холоду, який ми полишили вдома. Тож, щойно зустрівши нас із затишного комфортабельного автобуса (водій Юрій Іващук), воно уже гралося волоссям, а вітер то ніжно лоскотав, то грізно забирався аж за пазуху, не даючи забути про себе. Навколо була приємна метушня, усі відчували збудження та були щасливими в очікуванні дива. То було неймовірно.
Помолившись у римо-католицькій катедрі, ми рушили до величавого храму вірних греко-католиків. Далі наш шлях проліг до новозбудованого монастиря оо. Василіян, де зберігається чудотворна ікона Матері Божої-Покровительки м. Мукачеве, якій близько 500 років. Послухавши дещо з історії чудотворної ікони, яку коротко розповів настоятель монастиря о. Іван Довганич — Веніамин та зробивши світлини напам’ять, ми рушили далі.
Кажуть, стежки Господні незвідані, от і мені довелось наново відкривати для себе знаменитий замок Мукачівський – Паланок. Мукачеве – справжня перлина Закарпаття, пам’ятки цього міста – гордість всієї країни, а перше місце серед них, по праву, займає старовинний замок Паланок. Це унікальний зразок середньовічної фортифікаційної архітектури, з поєднанням різних стилів. Згідно з легендою, назва міста пов’язана саме з цією пам’яткою. Паланок цікавий не тільки тому, що це прекрасно збережений загадковий і романтичний середньовічний замок, а й через своє незвичне розташування. Сам замок, який вперше був згаданий в ХІ столітті, домінує над містом, підносячись на 70-метровій скелі посеред рівнинної місцевості. Як могла серед досконалої рівнини виникнути така висока гора, залишається загадкою, а неминучим наслідком таємниці завжди стають легенди. Переказ про будівництво Мукачівського замку оповідає про жорстокого князя, який вирішив побудувати такий укріплений замок, який би ніхто не зміг взяти облогою. Для втілення своїх задумів він наказав жителям навколишніх земель насипати гору. Днями і ночами заморені князем селяни насипали гору, на якій він потім і побудував свою неприступну фортецю, а муки нещасних рабів жорстокого тирана дали назву місту. Також існує чимало легенд про події, які відбувалися у цьому замку. Так, наприклад, у верхньому дворі стоїть пам’ятник князю Федору Корятовичу. Його вказівний палець лівої руки, начищений туристами до неймовірного блиску. Вважається, що якщо потриматися за цей палець та загадати бажання, то воно неодмінно здійсниться! Але за це бажання … треба заплатити – кинути монету у глибоку криницю. З нею, до речі, теж пов’язано багато таємниць… Дехто з нас, мабуть, теж загадував бажання, і я неодмінно спитаю: "чи вони збулися"?
Наступна наша зупинка — свята земля – Джублик. Це урочище біля села Нижнє Болотне в Іршавському районі, там у 2002 році відбулося об’явлення Матері Божої маленьким дівчаткам.
Дивнацтво якесь… Але від тиші різні й далекі ми таки, об’єднані однією метою, були єдиною прощею, цілим кусочком, відламаним у безкінечності. Дійсно, лише коли їдеш поряд зі всіма, розумієш це, коли в серці молитва, думки зайняті Богом, з уст линуть пісні, а в душі — дивна суміш вогню та ніжного спокою. Коли ти ступаєш землею і розумієш, що позаду у тебе виросли крила, уся суть ликує, і ніщо не в змозі втримати від цієї неземної насолоди, справжнього дива єдності. І от, натомлені сонцем, спраглі своєю ціллю й з розпростертими душами, ми прибули в цей омріяний Джублик… Це місце справді казка. Ця Хресна дорога, від якої віє магічністю, і яку прочани охрестили Закарпатською Голгофою… Зараз, сидячи перед холодним монітором, дуже важко передати, чи хоча б розповісти про велич і неймовірність цього святого місця. То було неначе сон, єдина мить, котру, мов дику пташку вільних польотів, боїшся торкнути, сполохати, бо ж втече, і вже не впіймати. Один епізод, котрий назавжди закарбувався у пам’яті.
Наступна наша зупинка – санаторій «Теплі води» с. Велятино. Це лікувально-геотермальні басейни з мінеральною термальною водою. Вдосталь поніжившись у водиці, скуштувавши смачного морозива та квасу, а ще зустрівши нових та старих знайомих, ми рушили додому. Але по дорозі нам спало на думку заглянути ще до замку з «привидами». Звичайно, якщо можна так сказати. Тому що з Хустського замку хіба-що залишилися тільки руїни. І вони були вельми цікавими для нашого ока. Отак непомітно і, якось, зовсім неочікувано-раптово щойно пробуті години сховались десь у скриньку часу й ця подорож-проща зі Жовкви до Мукачева добігла кінця. І все… Лише спогади. У пам’яті завжди залишаються саме вони…
Зоряна ГУМНИЦЬКА
Жовква-Мукачеве-Джублик-Велятино-Хуст-Жовква.
P.S. Бажаєте відчути те, що тільки-но уявили? То не тратьте марно часу. Життя – сіре й безбарвне, а до того ж коротке. Лише у нас самих є пензлі та палітра яскравих кольорів. Треба сміливо йти назустріч усім дивам і розмальовувати цей світ. А опісля спитаєте себе: «Які враження?». Що таке мрія? Насправді кожен із нас може по-своєму відповісти на це запитання. Але хочу сказати одне: повірте і ваші мрії таки збудуться, й далеко їхати не треба.
