Головна АТО Велочемпіон з Жовківщини радить не боятися військового фаху

Велочемпіон з Жовківщини радить не боятися військового фаху

227
0

«Я виріс у сім’ї, де пріоритетним було національно-патріотичне виховання. Зважаючи на ситуацію в країні, стало зрозумілим, який шлях оберу», — ці слова належать жовків’янину Денису Сіянчуку, що проходить нині контрактну службу у рідному місті.

Попервах хлопець думав, що вступатиме у Національну академію сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного, втім, зважаючи на спортивний нахил, вибрав Львівський виш фізкультури. І підстави для цього були, адже свого часу серйозно займався велоспортом. На першості України у 2013-му році, де команда, у якій виступав, зайняла 2 місце, виконав норматив майстра спорту з велогонок на треку. Наступного року Денис став чемпіоном на черговому Всеукраїнському змаганні. Та коли, після чотирьох років навчання в університеті фізкультури, отримав диплом бакалавра, зрозумів, що має долучитись до загальнонародної справи, як військовий. Тож вирішив стати контрактником. Рішення було схвалено, насамперед батьком. Він — майор у відставці, теж як контрактник, нині служить у Львові.

Отримавши запевнення районної влади, що після навчання  проходитиме подальшу службу за контрактом на теренах Жовківського району, Денис Сіянчук став курсантом навчального центру, що розташований у Старичах.

Два місяці пролетіли швидко, і нині – він слюсар-мідник у жовківській частині. До слова, міг обрати місце служби і в Куликові, чи у Львові. Ці шістдесят днів залишить у згадці, як кращі часи, коли можна було набратися і нових вражень, і цікавих знайомств, і пройти належний підготовчий вишкіл. Як спортсмену, курс молодого бійця дався йому легко. За цей, порівняно нетривалий термін, опанував навики з теорії і практики військової справи, вміє поводитися не тільки зі стрілковою зброєю і спростовує чутки про те, що «харчують погано і навчають не дуже».

Із цим у Старичах, запевняє Денис, усе гаразд. Солдат Денис Сіянчук задоволений і ставленням до нього товаришів, і командуванням частини. Як і матеріальним забезпеченням. Ті сім тисяч, які афішували в ЗМІ (зокрема, і в часописі «Відродження»), справді реальні гроші, що отримує сьогодні солдат-контрактник. Його робочий день – з 8 до 17 години, з годиною на обід.

У Старичах Денис потоваришував з багатьма «однокашниками», тримає зв’язок із бійцями, що служать у Херсоні, Харкові, Хмельницькому, а два земляки невдовзі теж прийдуть у жовківську частину.

Скориставшись правом безоплатного навчання контрактників у вищих навчальних закладах, воїн-спортсмен планує завершити заочно навчання в університеті фізкультури, а згодом вступити у військову академію, аби отримати офіцерське звання. На запитання, що б він хотів побажати своїм ровесникам, Денис радить не боятися військового фаху, адже це можливість і отримати спеціальність, і пройти військовий вишкіл, і почуватися матеріально забезпеченим. Хіба це не стимул для справжнього чоловіка?

Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ.