Головна Життя Любов крізь роки

Любов крізь роки

286
0

Повільно звучить музика. Шкільний вальс… Кілька пар кружляють у вирі мелодій. Боязко, невпевнено… Її нотки торкаються чи не кожного ще дитячого серця. Музика охоплює душу, мимоволі зачіпає її з середини. Вже несила тримати це у собі. По щоках нестримно течуть ріки сліз, забираючи зі собою дитинство. І, здається, уся школа плаче разом із ними. Попереду – нова сторінка життя. Сьогодні невідомо як доля розмалює її. Чи візьме кольорові фарби і з усмішкою піде поряд? Зараз усе здається легко і просто. Та дорога життя буде встелена не лише трояндовими пелюстками. І такі солодкі шкільні хвилини часто пропливатимуть у спогадах. Перша вчителька, цікаві уроки, шкільне кохання… Картини з цього часу, наче багатосерійний фільм. Кадр за кадром вони змінюються, викликаючи усмішку та тепло.

Ліля, як завжди, вся зайнята роботою. Вона посідає перше місце у її житті. Офіційні зустрічі, переговори, далекі відрядження – усе, чим живе жінка.

День видався напрочуд вдалим. Робоча зустріч пройшла успішно, тож Ліля впевнено поверталась додому.

— Лілю!

Знайомий голос змусив оглянутись. Це був Ігор. Однокласник.

— Скільки років пройшло… Тебе і не впізнати. Красуня!!!

Ігор закрутив її в обіймах.

— Я рада тебе бачити. Як ти? Як справи? Чим займаєшся? – Ліля засипала питаннями.

— Ти куди пропадаєш? На шкільні зустрічі не з’являєшся? Зв’язку з ніким не підтримуєш?

— Робота, робота і ще раз робота. На такі дрібниці у мене немає часу.

— Навіть роки цього від тебе не забрали. У школі завжди було навчання, зараз – робота. Ти хоча б відпочиваєш?

— Робота приносить мені задоволення. Хіба це не відпочинок?

— Ти не змінилась. У тебе є час? Може погуляємо?

Ліля вже хотіла відмовитись, пославшись на зайнятість, та Ігор відчинив двері автомобіля і змусив її прийняти пропозицію.

Весняне сонце, пробивалось крізь дерева, щоб освітити постаті у парку. Його яскраві дотики грайливо торкались їхнього обличчя, пронизуючи солодкими споминами. Це був окремий світ. Інший. Лише для двох. І тільки слова час від часу порушували тишу. Вперше вони проводжали сонце за обрій разом. Воно наче виконало свою місію, і тепер йому треба піти, передавши естафету ночі. А вона, чарівниця, одним помахом руки огорнула їх своєю пеленою.

Попереду – зустрічі, чекання, надії…

…Рука у руці… Повільно звучить музика.  Шкільний вальс… Кілька пар кружляють у вирі мелодій. Сміливо, впевнено…

Уляна ГРИНЧУК.