Юність. Чудові, неповторні роки. У кожного були тоді мрії, були сподівання, були грандіозні плани, про які тепер згадуєш зі щасливою, а почасти – іронічною посмішкою. Бо не всім намірам судилося здійснитися. Якось життєва стежина, круто змінивши курс, привела до пристанища, яке заполонило надовго, ставши новою суттю твоїх мрій і діянь.
У Любові Піх, мешканки с. Сопошина, теж була мрія. З`явилась вона, завдячуючи Ользі Глущенко – вчительці української мови та літератури, що фахово і цікаво вела свої дисципліни у тодішній Нестеровській середній школі № 1. Та це сталось потім.
Виростаючи у робітничій сім`ї (батько був вправним зварювальником), дівчина з раннього дитинства пізнала, що таке селянська праця. Навчаючись у тодішній восьмирічці в Сопошині, в позаурочний час допомагала матері по господарству, адже сім`я утримувала корову та коня, обробляла чимало землі. Разом із молодшою сестрою та старшим братом були суттєвою допомогою у веденні домашньої господарки.
Зміна середовища, впливовість та авторитет українського мовника, а ще змалечку помічений потяг до рідного слова, до творчості – зробили свою
справу. У десятому класі Люба була впевнена, що стане українським філологом, навчатиме дітей, прищеплятиме любов до своєї, солов`їної мови. Цей намір підтверджували й відмінні оцінки з мови та літератури.
Та не так сталось, як гадалось. «Виховна» робота батьків, з натяком на походження, успішні вступні приклади знайомих вплинули на подальший перебіг подій.
1976-го, по закінченні Жовківської десятирічки, вступила у Дублянський сільськогосподарський інститут на економічний факультет. Чотири роки навчання, добрі оцінки, позитивні відгуки. Потім була короткотривала робота у колгоспі «Мир», що в Мокротині, згодом – інспектування в «Держстраху».
На посаду секретаря Сопошинської сільради потрапила випадково. Чотири місяці, через декретну відпустку, пустувало місце попередниці. «Чому б не спробувати тобі?» – радили близькі. Прислухалась… І припустити не могла, що «засяде» так надовго. Майже на три десятиліття…
Від 23 серпня 1984 року донині Любов Михайлівна – незмінний секретар Сопошинської сільської ради. «Час, наче зупинився у цих стінах, – каже. – Попервах було дуже важко. До того ж обслуговували ми тоді ще й мешканців Смерекова, Перемивок та Мацошина, а працювали і по суботах».
Відтоді очолювали раду п`ять новообраних голів. Та кожен із них уважав за честь працювати з Любов`ю Михайлівною. Фаховість, високі морально-психологічні устої, дотримання етичних норм – ось що насамперед виділяло жінку. А ще – вміння зрозуміти, пояснити, запевнити, порадити та розрадити – такі важливі у роботі з відвідувачами.
Звісно, найкомфортніше почувається нинішній секретар під керівництвом Володимира Радкевича. Третє скликання працюють разом. Для покращення побутово-виробничих умов працівників війт зробив чимало. Пригадує Любов Михайлівна і холодні зими, коли доводилось мерзнути, бо кахельні печі не гріли. У 2003-му році, коли встановлювали газове опалення, з`ясувалось, що в печах, замість вогнетривкої цегли, совдепівські пічники використовували звичайну. У 2009-2010 роках сільрада отримала «нове дихання»: було здійснено зовнішні і внутрішні ремонти, постелено ламінат, встановлено внутрішні санвузли, замінено вікна та двері, закуплено нові меблі та оргтехніку. Надав свіжості споруді і належний благоустрій та огорожа.
«Зміни, які відбулися, насамперед спрямовані на покращення роботи ко-лективу, на підвищення ролі місцевого самоврядування у вирішенні нагальних проблем громади, – каже Володимир Юрійович. – У непростих людських стосунках працівники ради – надійна опора і підтримка. Серед них не можу не виділити Любов Михайлівну Піх. Це людина на своєму місці. Її терпінню та професійній витримці можна тільки позаздрити. Я вже не кажу про вміння знайти необхідне слово для кожного відвідувача».
На городі, біля дому Любові Михайлівни цвітуть хризантеми. Ці квіти їй подобаються, чомусь, найбільше. Можливо, як спомин про мрію, якій не судилось збутись. І декламуючи улюблену з юнацьких літ «Тополю» Шевченка, жінка загадково посміхається. Мабуть, тільки їй зрозумілою посмішкою…
Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ.
Р.S. Тими днями секретар Сопошинської сільської ради відсвяткувала свій ювілейний день народження. Разом із вітаннями, які линуть від вдячних громад сіл Сопошина, Мацошина, Смерекова та Перемивок, зичення здоров’я, добра, достатку та усіляких гараздів надсилає ювілярці і колектив часопису «Відродження».
