Чого можна повчитися у наших пернатих друзів лелек — так це постійності. Щороку повертаються вони до своїх гнізд, щоб знову, підправивши "оселю", вивести в ній пташенят. Втім постійна добудова гнізда може колись призвести до казусного висліду, який трапився у Підліссі.
Багато літ тому збудували на клені, що на обійстю у Пирських (Басів), буськи гніздо. Кожного разу, повертаючись з вирію, справно лагодили вони свій куточок, доносячи гілля, і таким чином збільшували об’єм та висоту "хатини". Через деякий час гніздо стало великим і масивним, тож, коли одного дня зірвався шквальний вітер, воно похилилося та впало на землю. Разом із щойно вилупленими лелеченятами та надкльованим яйцем. У результаті падіння одне лелеченя загинуло, і постало питання, що робити із рештою. Після короткої наради Зеновій Пирський разом із сусідом Зоряном вирішили гніздо відновити, піднявши його на попереднє місце. Для цього довелось їхати за драбиною аж у сусіднє поселення, позаяк у Підліссі такої високої не виявилося.
Звістка про лелечину біду швидко облетіла село. За процесом "ремонту" їхньої "хатини" спостерігало чи не півсела, чимало селян перейнялися й тим, як відреагують на зміни буськи.
Сталося найгірше: пташина пара нового гнізда не прийняла, залишивши покладені у нього яйце та лелеченя без уваги. Тож їхню долю довелось вирішувати сім’ї Пирських: Зеновію з дружиною Мирославою. Надлуплене яйце підклали під курку-квочку, і невдовзі з нього вилупилося лелеченя. Подружжя взяло на себе й роль пташиних батьків: годують бусенят, як можуть та вміють. Охочих допомогти їжею та порадами знайшлося чимало.
А тим часом дорослі лелеки прискореними методами взялись мостити нове гніздо на сусідній електроопорі, викликавши здивування та водночас зацікавлення місцевих мешканців. Чи нестиме самка у новому гнізді яйця та висиджуватиме малят, сказати важко. Адже часу, для того, аби до відльоту лелеченята набрали необхідних фізичних кондицій, залишилося недостатньо…
Як складеться подальша історія з лелеками та їхніми покинутими дітьми, покаже час. Дуже б хотілося, аби лелеченята вижили. Адже увага та опіка за ними підліссянців та, насамперед, сім’ї Пирських, прояв людської доброти щиро радують та направду захоплюють.
Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ.
