Протестні настрої в Україні набирають все більших обертів. Боротьба на Майдані триває. Уже два місяці українці відстоюють там свої законні права. Наші краяни, жителі Жовківщини, займають активну позицію у цих акціях. Вони стали учасниками мітингів у Жовкві, у Львові, а також у Києві. Одним із них є Богдан САВКА – житель села Замочка. Богдан Петрович – активіст, громадський діяч, людина, переповнена незламним духом патріотизму та боротьби за рідну країну.
— Богдане Петровичу, чому Ви вирішили брати участь в акціях на підтримку майданівців?
— Після неприйняття урядом рішення про вступ до європейської спільноти, я приєднався до студентського майдану у Львові. Незважаючи на молодий вік, вони не побоялись вийти і показати свій протест щодо діючої влади. Мене охоплював страх і переживання за цих дітей. Я також брав участь у живому ланцюгу у Львові.
2 грудня віче на підтримку Майдану пройшло у Жовкві. Біля будівлі районної ради зібрались представники влади, духовенство, жовківчани.
— Розкажіть, будь ласка, нашим читачам про непросту історію прапора, який пройшов із Вами від Замочку до Києва.
— Історія мого прапора справді трохи незвична. Він був окроплений священиками на жовківському віче.
Перед від’їздом до Києва у мене виникла ідея пройти пішки з прапором із Замочку до Львова. О 13.00 годині я вийшов із Борових (хутір у Замочку) і з ним попрямував до Львова. Дорогою мені зустрічались люди, всіляко підтримували. Я вітався до них: «Слава Україні!», на що вони гордо відповідали: «Героям Слава!». Мені було дуже приємно, що наші люди переживають за долю України. О пів на дев’яту я зайшов до Львова на майдан. А вже звідти автобусом дістався до Києва.
У столиці, біля Верховної Ради, я познайомився із Віталієм Кличком, розказав йому про свій прапор. Оскільки я безпартійний, то запитав, чи не хоче він прийняти мене до своєї партії, на що Кличко відповів, що йому такі люди потрібні. Отож, із 5 грудня я є членом партії «УДАР Віталія Кличка».
Повернувшись до Львова, я зійшов, бо вважав, що моя місія ще не виконана. З Галицького Перехрестя я пішов до пам’ятника Степанові Бандері. І тільки тоді, коли я вклонився нашому героєві, як то кажуть, з чистою совістю, поїхав додому.
— Як відомо, Ви виступили на сцені Київського майдану. Як розгортались події у столиці?
— У Києві я був п’ять разів, оскільки займаюсь футболом, тож змушений приїжджати на ігри.
Ми пікетували урядові установи, займались укріпленням барикад. Кожного ранку о 8.00 годині я був присутній на Божественній Літургії на Майдані. Особливі відчуття переповняли, коли я приймав Святе Причастя. Воно дає надзвичайну силу.
У новорічну ніч на Майдані було дуже багато людей із Жовківщини. Я простояв до 5-ї години ранку. Після короткого відпочинку у Жовтневому палаці, я, як зазвичай, пішов на Службу Божу. Коли я з прапором України та Євросоюзу стояв на Майдані, до мене підійшла волонтерка, розпитала звідки, мою мету перебування тут і запропонувала виступити зі сцени. Признаюсь, спочатку було лячно. Але такий шанс буває лише раз у житті. Виступити на тому місці, де був встановлений рекорд Гіннеса – це щастя. Вже зі сцени я привітав усіх із Новим роком та Різдвом Христовим, розказав історію свого прапора, закликав кожного не здаватися, а йти до перемоги. Ми повинні відстоювати свої права. Сьогоднішня влада не грає за правилами, тому і боїться вступати до ЄС. Лише переобрання влади змінить наше життя. Ми гідні кращого.
— Щиро дякую за інтерв’ю.
Спілкувалась Уляна СЛІПЕЦЬ.
На світлині: Богдан Савка (крайній справа) на Майдані Незалежності в товаристві однодумців.
