Пані Галя, село Великі Грибовичі:
– Їхали колоною із 8 автомобілів.
Найперше, мене привело те, що побили невинних дітей, не можна стояти осторонь, коли проливається кров нашого молодого покоління. Така влада не може керувати нами тому, що українці – люди, і ми заслуговуємо на гідне життя, ми не повинні жити зубожіло, як люди зазомбовані, ми хочемо вільного пересування по всіх державах, ми хочемо, щоб наші діти мали свободу слова, щоб навчання було належним, щоб лікарні були забезпечені ліками і персоналом. Звичайно, потрібно тим перехворіти, тому, що та комуністична інфекція, яка вкорінилася у нас, українців, вже 70 років, важко виводиться. Але, я думаю, наші діти, внуки житимуть у європейській державі.
Спілкування з п. Андрієм у Патріаршому соборі:
– Як давно ти тут і якою роботою займаєшся ?
– Скоро буде два тижні, як координую діяльність у цьому духовному центрі, намагаюся допомагати в організації, вдосконалювати процес поселення людей, їх комфортного перебування у Києві.
– За цей період коли був найбільший наплив людей?
– Звичайно, у зв’язку з роботою більшість людей має змогу приїхати на вихідні. Тому ми спостерігаємо сильний наплив людей у суботу, неділю, в ніч зі суботи на неділю.
– Які регіони найбільше представлені?
– Більше представлена Західна Україна. Маємо локалізовані два центри, звідки сюди скеровують людей, – це Коломия і Закарпатська область, а також Львівщина.
– Хто допомагає в організації харчування та ночівлі?
– Волонтери з громадських організацій, студентського братства, українська молодь Христові міста Самбора. А кухню, практично, всю перейняли на себе парафіянки собору, спільнота Матерів у молитві, а також київські небайдужі волонтери.
– Звідки постачають продукти?
– Частково привозять автобуси, які прибувають з людьми, і, звичайно, багато зносять парафіяни.
– Чи не було крадіжок або інших інцидентів?
– Зазвичай люди, коли приходять до храму, смиренні, чемні, доброзичливі один до одного. На жаль, мали прикрий випадок, коли пропало два дорогих телефони. Вночі, поки хлопці спали, хтось вчинив таке неприємне діло. Ми не відповідаємо за особисті речі. Та, коли 99 відсотків людей гарно себе поводять, то завжди впадає у вічі цей один відсоток, який псує справу.
– Чи приходять безпритульні?
– Було кілька випадків. Але ми їм намагаємося пояснити, що це не є центр для бездомних. Допомагаєм їм мінімально.
– Чи телефонували з Майдану по допомогу в ніч з 10 на 11 грудня, коли почалася зачистка?
– Так. Миттєво зреагували і подзвонили, щоб люди приходили на Майдан. Всіх чоловіків збудили моментально, посадили в машини і виїхали в центр.
Величезна подяка тим людям, які тут працюють як волонтери, які жертвують цілодобово своїм часом, хочуть щось зробити, допомогти іншим.
п. Ольга, 75 років, родом із Львівщини, прихожанка храму:
– Живу далеко, але добираюсь транспортом без проблем.
– Скільки днів ви вже тут допомагаєте?
– Як тільки побили цих дітей у ніч з 29 на 30 листопада.
– Як ви вважаєте, чим закінчиться це все?
– Я згідна з тим, як сказав наш владика: “Зло треба перемагати добром”. Думаю, що як у нас буде добро, то й світ добрішим стане. Може наша віра, наша молитва переможе це все зло. Як людина зміниться трошки, то й світ стане кращим.
Анна Степанівна, жителька Львова, родом зі Зашкова:
– Я скажу нашою давньою піснею: “Не тішся, враже, сотня поляже, тисячу натомість стане до борби за нашу єдину неньку-Україну, за народ життя своє дамо”.
Ми дуже тішимося, що Україна така згуртована і така гідна, що люди так гарно, дружно піднялися на боротьбу проти уряду, який, насправді, не є нашим, а прихвостнем Російської федерації. Нам потрібен наш уряд, нам потрібна вільна незалежна держава, де ми можемо вільно жити, бути щасливими і разом будувати світле майбутнє для наших дітей і внуків. СЛАВА УКРАЇНІ!!
– Мене звати Степан Солтис, приватний підприємець, приїхав з Кам’янки-Липника, представляю партію “Свобода”. Привело сюди те, що не була підписана угода про Асоціацію з Європою, а найбільше обурило побиття студентів. Ми вийшли тому, що ми є вільний український народ, нація. Ми тут, щоб Україна була вільною незалежною, а ту владу – зняти, бо вона не є нашою українською владою.
Пані Віра, місто Дубляни:
– Болить душа народу за нашу Україну, за нашу націю, за наших дітей, внуків і правнуків, які повинні жити так, як вони хочуть, у вільній державі. Такий уряд, такий президент не повинні бути при владі. Єдине гасло, яке привело людей на Майдан: “Яника – на Йолку, – Уряд у духовку”. Вільна, незалежна, квітуча, щаслива Україна.
Дмитро Малаховський: “Приїхали з міста Дублян. Люди виявили своє бажання добровільно приїхати, висловити свою позицію, стосовно політики сьогоднішньої української так званої влади. Ми вважаємо, що мають бути покарані правоохоронні органи, зокрема спецпідрозділ “Беркут”, за ці безчинні дії, які чинилися у ніч з 29 на 30 листопада, коли були побиті наші студенти. Нас приїхало 40 чоловік, плануємо бути три дні, але половина молоді хоче залишатись, якщо буде необхідність – будуть довше”.
п. Ольга, село Кунин: “Як каже моя мама: “Оля ! Що ти там поможеш?”. Але я мушу тут бути, хай я нічого не зроблю, але я тут. Співчуваю тим, хто не може приїхати, і рада за тих, хто зміг вирватись з дому і приїхати сюди для підтримки, не для кількості, а для того, щоб побачити, що Україна – це Київ. А Київ живе сьогодні не Україною, а центром Європи. Я приємно вражена, коли ми приїхали вночі – це було таке піднесення, таке враження, що ми приїхали в закордон, і ніхто нікого не вітає по-іншому, крім “СЛАВА УКРАЇНІ!!!”.
