“Здобудеш Українську Державу…!”. Ці перші слова із Декалога Повстанця нині знову звучать особливо реальним бойовим закликом, як це було в часи національно-визвольної боротьби УПА в період Другої світової війни. Нині Україна зустрілась не тільки з загарбницьким оскалом московського окупанта, але відчула недружні подихи і від західних сусідів. Тож берімо досвід повстанської боротьби: готуймось, покладаючись на власні сили. Зупинити зазіхання на нашу Батьківщину – це громадянський, національний обов’язок нас усіх.
Окрім безпосередньої боротьби з ворогом на фронті і безлічі пов’язаних з нею заходів у тилу, нам, для піднесення патріотичних почуттів, дуже потрібні і дуже важливі виховні заходи культурно-релігійного характеру. Їх потрібно проводити серед наших громад повсюдно і безперервно – це важливий і ефективний засіб духовного гуртування нашого люду навколо ідеї національно-визвольної боротьби і готовності кожного із нас стати на захист своєї Вітчизни. Такими заходами можуть ставати і стають спільні соборні молитви, які освячують нашу справедливу боротьбу і прищеплюють українцям високі духовно-патріотичні почуття – любові до України і готовності її боронити.
Такою спільною соборною молитвою уже впродовж багатьох років є молитва на іваньківській землі.
Тут, на цьому клаптику іваньківської землі, ми, завжди зібравшись із різних околиць нашого краю, не знаючи один одного, але надихнувшись патріотичними словами промовців, освятивши наші серця і душі спільною молитвою за перемогу над споконвічним ворогом і воскресивши в пам’яті героїчні і страдницькі події, що відбулось на цій землі, міцніше відчуваємо плече ближнього, наповнюємось духовною силою,здатною протистояти будь-яким ворожим зазіханням.
І хвилююча народна пісня, і запальний патріотичний вірш, і глибоко проникливі духовно-патріотичні проповіді священиків: все це, що становить нашу національну духовність, міцно западає в серця і душі учасників іваньківської соборної молитви, нагадуючи про те – хто, ми живі, і хто ті, що лежать тут, перед нами, у братській могилі. І тоді над нами знову оживають закличні слова «Декалога» “Здобудеш Українську Державу!”.
Нам сьогодні, оточеним усяким побутовим комфортом, нелегко уявити собі тих повстанців, які і в мороз, і в негоду, і часто в голоді, не маючи гідного покриття над головою, ні теплої виплеканої жіночими руками постелі, впродовж років, переважно просуваючись лісами, не здавали бойових позицій – позицій невидимих, мінливих: там наступаєш ти, а там на тебе, там неочікувана засідка, шалена куля – і ти в постійній тривозі, а у серці єдина заповідь – “Здобудеш Українську Державу!”.
Наша історія гладкого шляху немала. Наші батьки і діди, незважаючи на тяжкі історичні обставини, рук не опускали: у кровавих нерівних битвах вони виборювали самостійність і передали цю естафету нам, і ми маємо її довершити. Така наша історична хода. Ставши біля могили повстанців, торкаючись думкою в іваньківській спільній молитві, їхніх геройських подвигів, ми — сьогодні в умовах війни і реально продовжуємо цю героїчну ходу, кладучи на жертовник свободи життя найкращих синів і дочок, озброївшись повстанським закликом “Здобудеш Українську Державу!”.
Обличчя війни завжди однакове – злоба, ненависть, страх, плач, стогін, кров… хоча частина людства цього не бажає, інша частина цього прагне. І щоб спинити цю людиноненависну частину людства, нині московського окупанта, також потрібна жертва – кров. Маємо її майже щодня на східному фронті і мусимо це усвідомити: іншого шляху захисту рідного краю немає. “Смертю смерть поборов”, — співаємо про Христове воскресіння, і так сталося, і його людинолюбне вчення, окроплене кров’ю і зупинене смертю, воскресло і рознеслось по всій планеті. Такою є дорога людства і дорога нашої Матері-України, яка знову волає до нас закликом “Здобудеш Українську Державу!”.
Про Іваньківські трагічні і героїчні події писалося і говорилося уже не раз, і вони відомі, та все-таки коротенько, для нових підростаючих поколінь, варто нагадати.
Від початків створення УПА, тут завжди, у меншій чи більшій кількості, перебували її відділи, набувши особливої активності у 1944 році, коли в північній частині Львівщини організаційно викристалізувалася бойова одиниця – Воєнна округа (ВО) «БУГ» і її військовий штаб (ВШВО), де шефом штабу став угнівчанин Мирослав Онишкевич, а командиром округи – Василь Левкович. Треба сказати, що згаданий штаб із весни 1944 року, а також курінь під командуванням Дмитра Пелипа (“ЕМ”), уродженця Равського, розміщувалися в Іваньках, тут же був і вишкільний осередок.
І от, саме в цю пору, московські загарбники розгорнули широку боротьбу проти УПА, і на знищення мирного населення.
Тоді, 28 серпня 1944 р., оточене московською ордою, село Іваньки конало у страшному смертоносному полум’ї, вкриваючи жаром, трупами тварин і попелом свою рідну землю, лягаючи незагойним болем на душі вцілілих іваньківчан. А наступного дня, 29 серпня 1944 р., біля уже спаленого села відбувся один з найбільших боїв УПА з більшовицькими загарбниками, які у кількості 10 тисяч солдатів, шукаючи повстанські загони, рушили зі східної сторони, від Діброви (Салашів) у сторону Іваньків, водночас обстрілюючи ліс з північної і південної сторін (від Карова і Гійча), з важкої артилерії. В час палення села повстанські загони (у кількості одного куреня, курінний «ЕМ»), передбачаючи наступ, відійшли в глиб лісу, в сторону «Перехрестя» і ріки Болотні, зайнявши там оборонну позицію. Бій почався зранку і тривав до ночі. Впродовж дня наступ повторювався десять разів і всі десять було відбито. Архівні джерела стверджують, що у тому бою загинуло близько 500 більшовицьких солдатів. Наші втратили 14 убитих (вони поховані в іваньківській братській могилі), 4 тяжко і 7 легко ранених. Такою була ця битва. В нічну пору повстанські загони невидимо вийшли з оточення, перемістившись на інші території.
Очевидно, це були не наступи і відступи, а просто після однієї партії загиблих ворог, не рахуючись зі своєю живою силою, кидав іншу свою партію солдатів на погибель. Історія Другої Світової війни знає безліч фактів, де більшовицький режим не зважав на життя своїх солдатів — кидав навіть неозброєних на вогонь противника.
Та, на жаль, історія повторилася. Знову, як і тоді, кращі сини і доньки українського народу, наслідуючи бойові традиції Української Повстанської Армії, піднялися на захист Вітчизни. Сьогодні повстанський дух завітав над всією Україною. Повстанське вітання «Слава Україні!» стало вітанням української армії, а також її маршем став марш (гімн) ОУН — «Зродились ми великої години…».
Уже стало доброю традицією в осінню пору збиратися на цьому іваньківському клаптику землі, що лежить на самій межі Сокальського і Жовківського районів, біля каплиці Матері Божої Покрови України, щоб віддати шану похованим тут у братській могилі воїнам УПА, пом’янути пам’ять загиблого села, скріпити свій патріотичний дух і спільною молитвою просити у Всевишнього перемоги у нинішній війні, сили і здоров’я для рідних воїнів.
Треба сказати, що цього року збудовано ще один пам’ятний знак на місці, де влітку 1944 р. розміщувався штаб УПА, ВО «БУГ». Це недалеко від каплиці.
Ми зібралися і цього року, з близьких і далеких околиць у велику багатолюдну громаду і, ставши до Святої літургії, спільною молитвою перед лицем Господнім виконали цю велику духовну місію для захисту свого краю.
Степан Івасейко
