У час, коли над Україною нависла московська смертоносна навала, особливої Господньої опіки над українськими військовими, які борються з ворогом, сили для перемоги і щасливого їх повернення здоровими додому надає спільна, багатолюдна молитва за Україну.
Вже стало доброю традицією в осінню пору збиратися на цьому іваньківському клаптику страдницької землі, що лежить на межі Сокальського і Жовківського районів, біля каплиці Матері Божої Покрови України, щоб віддати шану похованим тут у братській могилі воїнам УПА і роздумувати над долею нашого багатостраждального, але нездоланного краю – України.
Збирається сюди люд з різних сіл, міст і районів у велику багатолюдну громаду і, ставши до Святої літургії перед лицем Господнім, спільною молитвою виконує цю велику доленосну місію для захисту свого краю.
Нинішній тривожний рік, що затьмарений московською воєнною навалою, позначений ще і сумним ювілеєм — минає 70 років від часу червоного терору, який вогненним смерчем пронісся над Львівщиною, спалюючи села і вбиваючи мирних людей. І нині знову, в той трагічний ювілей, сатанинська істота Кремля розкрила свою кроваву пащу над Україною, знищуючи мирні села, міста, розстрілюючи мирних жителів, повторюючи все те, що вона коїла 70 років тому у Західній Україні. Колишня доля Іваньків, Бродюків, Синькович і багатьох інших сіл Галичини спіткала тепер села Луганщини і Донеччини.
Село Іваньки – як символ трагізму і героїчного протистояння московському загарбнику, тоді, в кінці літа 28 серпня 1944-го, є наглядним уроком для нинішніх поколінь про те, що робила і може зробити з українським народом московська воєнна машина. Страшні картини того пекельного видовища, що незагойним болем вкарбувались в дитячу пам’ять, донині тривожать душу, не даючи про себе забути. Велетенські вогненні язики, чорні клуби диму, ворожі постріли, рев конаючих у вогні тварин і людський стогін змішуються у якусь незбагненну пекельну стихію, якій, здавалося, немає кінця ні на землі, ні на небі. Підняті у висоти силою нагрітого повітря вогняні ватри закривають все небо і летять на далекі кілометрові відстані, падаючи загрозливо на стріхи сусідніх сіл. А ми, діти, як і дорослі, в якомусь незрозумілому оціпенінні, з закляклими устами дивимось на ту страшну кончину своїх осель, на все те, що було таке близьке і до крові рідне, а зараз має зникнути – навіки зникнути. Це — на все життя.
І скажіть, чи не таке коїться нині на Луганщині чи Донеччині, але ще з більшою вибуховою силою? Загарбницька політика московської імперії вишукує все більш нищівні види зброї, для загарбання чужих земель, задовольняючи тим свої дикі варварські інстинкти.
Але Іваньківська земля – це і яскрава сторінка героїчної повстанської боротьби. Тут, від початків створення УПА, завжди, у меншій чи більшій кількості, перебували її відділи, набувши особливої активності у 1944 році, коли в північній частині Львівщини організаційно викристалізувалася бойова одиниця – Воєнна округа (ВО) «БУГ» і її військовий штаб (ВШВО), де шефом штабу став угнівчанин Мирослав Онишкевич, а командиром округи – Василь Левкович.
І от, саме в цю пору, в кінці серпня, відбувся біля Іваньків один з найбільших боїв УПА з більшовицькими загарбниками. А було це так. Велике більшовицьке угрупування у кількості 10 тисяч солдат, шукаючи повстанські загони, рушило зі східної сторони, від Діброви (Салашів) в сторону Іваньків, водночас, обстрілюючи ліс з північної і південної сторін (від Карова і Гійча), з важкої артилерії. На той час повстанські загони, (у кількості одного куреня), відійшли в глиб лісу, в сторону «Перехрестя» і ріки Болотні, зайнявши там оборонну позицію. Бій почався зранку і тривав до ночі. Протягом дня наступ повторювався десять разів і всі десять було відбито. Архівні джерела стверджують, що у тому бою загинуло близько 500 більшовицьких солдатів. Наші втратили 14 убитих, 4 тяжко і 7 легко ранених.
Вдумаймося: десять тисяч ворога і наш – один курінь!
Роздумуючи над цією бойовою операцією, над причиною такої великої кількості вбитих з більшовицької сторони (розказують старожили, що їх вивозили багатьма машинами) і такої малої зі сторони нашої, повстанської, мимоволі знаходиш собі відповідь. Очевидно це були не наступи і відступи, а просто після однієї партії загиблих ворог, не рахуючись зі своєю живою силою, кидав іншу свою партію солдатів на погибель. Історія Другої світової війни знає безліч фактів, де більшовицький режим не зважав на життя своїх солдат – кидав навіть неозброєних на вогонь противника.
А постанців оберігала рідна земля і велетенський бойовий дух.
Нині ім’я ПОВСТАНЕЦЬ все більше і більше викликає в молодих поколінь гордість за своїх батьків, дідів і прадідів, за їхні героїчні подвиги в ім’я самостійності України. І нині ім’я Повстанець асоціюється уже з нинішніми, новітніми героями.
Приклякши перед могилами воїнів УПА, «Небесної сотні», воїнами зі східного фронту АТО, нинішні покоління уже не словесно, а реально, фізично відчувають смертоносний подих московського загарбника і на цьому фоні велич, героїзм і вагу подвигів наших борців, бачачи у них той же героїзм і жертовність, як і у героїв УПА.
Вклонімося їм – вони гарант незалежної держави України.
Слава Україні! Героям слава!
Степан Івасейко.
У неділю, 5 жовтня 2014 р., о 13.00 в місцевості Іваньки, біля каплиці Матері Божої Покрови України, відбудеться спільна молитва за Україну, за перемогу над ворогом і здоров’я наших воїнів.
У програмі:
Свята літургія і панахида за полеглих героїв.
Концерт патріотичної пісні і виступи учасників заходу.
Запрошуються творчі колективи, всі, хто бажає взяти участь у спільній молитві за долю України.
