Напередодні святкування Дня освітнього працівника ми поспілкувались із головою комісії з освіти і науки Жовківської районної ради, помічницею депутата обласної ради, педагогом та громадським діячем – п. Іриною Кіянкою
— Розкажіть про себе: Де Ви навчались? Які спогади залишились після школи? Як вступили на освітянську ниву?
— Я уродженка Жовківщини і цим пишаюсь. У 1994 році закінчила Зіболківську середню школу з відзнакою (тоді школу очолював п. І. С. Шевчук, який тепер є директором СШ № 1 м. Жовкви – прекрасний менеджер освіти). Мене навчали, направду, педагоги від Бога: вчитель української мови та літератури – п. О. А. Романів, вчитель математики та класний керівник – п. І. М. Ільків, вчитель історії – п. О. І. Прийма. Кожен з них вніс свою лепту у моє виховання та вибір майбутньої професії. Я вибрала історичний факультет, хоча була переможцем обласного конкурсу з правознавства і мала можливість вступу на юридичний факультет. Під час навчання в університеті активно брала участь у громадському житті: очолювала мистецький клуб «Молода Муза» (1995-1998рр.), згодом політологічний клуб при обласному Союзі Українок.
— Чому саме освіта? Що стало поштовхом у виборі такого покликання?
— Скажу відверто, освіта і медицина – це те, що мене цікавило змалечку. Якщо б не фах педагога, то тільки медицина, напевно з мене був би хороший лікар-кардіолог або нейрохірург. Я впевнена, що наші емоції, здорові амбіції – це наслідок доброго виховання і освіти, та, врешті-решт, самоосвіти. Навчаючись на Заході, я зрозуміла, що диплом спеціаліста чи магістра – це ще не все. Освітній процес триває весь час, допоки ти живеш – це своєрідна мандрівка з багатьма невідомими.
— Якою була Ваша професійнотворча еволюція? (стимуляційні чинники просування Вашої кар’єри).
— Після закінчення університету з відзнакою, мене запросили в аспірантуру, відразу на два факультети (історичний – археологія та філософський – політологія). Я вибрала політологію, яка близька мені за темпераментом і духом. За час навчання в аспірантурі мала можливість стажуватись в Центрально-Європейському університеті (Угорщина), в Німеччині, США, Албанії, Бельгії, Нідерландах. Був шанс виграти низку європейських грантів, що покривало моє навчання на Заході, оскільки освіта там – це своєрідна розкіш, і за неї треба платити чималу суму, до того ж вчитись і працювати, щоб покрити витрати на житло, харчування та одяг. Проте я вчасно написала свою кандидатську роботу, і попередній захист у мене був в Угорщині, а тут вже було виконано згідно з вимогами Міністерства освіти. Я працювала асистентом на кафедрі політології ЛНУ імені Івана Франка, а згодом мене запросили у приватний заклад – Львівський інститут менеджменту. І це були прекрасні роки мого самовдосконалення і роботи з людьми, які здобували освіту в галузі бізнес-адміністрування. Ми мали можливість відвідувати бізнес-школи в Швейцарії, США, і це змінювало наше ставлення до бізнесу, політики та й життя в Україні. Хоча був шанс залишитись у США (2004 р.), коли зароджувалась Помаранчева революція, ми збирали кошти для допомоги, але вирішили, що наші знання і навики потрібні тут, в Україні. З 2006 року я працюю в Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.
— Чим для Вас є робота у районній раді? Як вам працюється і чи є команда однодумців?
— Вигравши вибори по мажоритарній системі у 2010 році (Зіболківська сільська рада, звідти моє коріння, я вдячна своїм виборцям – які є унікальними та активними), я отримала ще одну можливість бути корисною для своїх однодумців. Наша комісія освіти і науки є командою здорових і сильних духом людей, які мають життєвий досвід, величезний запас енергії та волі до роботи. Ми працювали з трьома начальниками освіти: п. В. Ф. Соловйовим, п. І. В. Тимощуком, п. С. М. Лаврівим, а зараз ним є наш колега, член комісії п. М. С. Коваль, який робить вдалі кроки для зміцнення освіти в районі.
— Що б Ви хотіли змінити в сучасній системі освіти та науки України та які, на Вашу думку, найбільш гострі освітні проблеми в нашій державі?
— Головна проблема — це децентралізація місцевих коштів, що дасть можливість по-новому зробити шкільну систему: якісно і стратегічно. Школа має стати не тільки осередком освітнього процесу, але й культурним та соціальним центром. Для цього потрібен ремонт актових залів, спортзалів, їдалень, побудова та обслуговування нових корпусів. Але це на сьогодні, на жаль, лише мрія. Реальним кроком – це стажування наших вчителів закордоном, в Польщі, що відкриє нові можливості у викладанні навчальних предметів та активізує громадську роботу. Це нові проекти, комунікація та активна робота. Адже підвищення кваліфікації на сьогодні відіграє лише фіктивну частину навчального процесу – це залишок старої радянської системи. Педагогів не можна силою щось змушувати робити — це творчі люди, в них має бути час для вивчення іноземних мов, самоосвіти, врешті-решт для свого особистого життя. На Заході вчитель – це місія і покликання, можливість змін та інновацій в суспільстві. Але нам ще довго до цього треба йти, іноді важкими кроками та втратами.
Моя мрія – бачити щасливих і позитивних вчителів, задоволених життям, працею і відповідною винагородою. І звичайно, вірою у наше майбутнє, де панує мир, злагода і тепло людських стосунків.
— Дякуємо за розмову.
Віталій СЛУКА.
