Головна Історія Голодомор 1932-1933 років – страждання, муки й горе мого народу

Голодомор 1932-1933 років – страждання, муки й горе мого народу

226
0

Кожна людина, як і все свідоме людство, живе у трьох вимірах:  учора, сьогодні, завтра. Учора – це наша історія. Ми не знали її. А вона, наша історія, бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Тому наше громадянське завдання скликати живих до тих сіл і хуторів, до тих криниць і спільних ям, куди скидали десятками виснажені тіла наших з вами предків. І понаскидали їх понад 7 мільйонів.

Голодомор 1932-33 рр. – мільйони жертв за 500 днів. Тоді в Україні вмирало від голоду 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня… Найбільше постраждали від голоду Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52, 8 відсотка загиблих. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів. На Донбасі – у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.

Пам’ять українців, селян, які загинули мученицькою смертю від голодоморів в Україні, пам’ять українських сіл і хуторів, які зникли з лиця землі після однієї з найбільших трагедій ХХ століття, вшанували і жовків’яни. Як і кожного року, свідомі жителі разом із священнослужителями місцевих церков відправили поминальний Парастас біля Хреста жертвам Голодомуру, що на перехресті вулиць Лесі Українки та Равської, поклавши вінок та запаливши лампадки. Опісля, поклавши вінок до пам’ятника жертвам сталінських репресій, розпочалося поминальне віче на площі Вічевій.

Тривожно й гучно б’ють під небом дзвони,

Земля здригається від подиху смертей.

У жилах кров від ран людських холоне,

Що залишили слід стражданнями в людей.

Звертаючись до громади під час поминального віча, голова Жовківської районної ради Тадей Швай і голова Жовківської РДА Богдан Юрдига наголошували, що потрібно пам’ятати минуле і не допустити цього сьогодні. «Ми не дозволимо себе поневолити уже нікому, ми вистоїмо, тому що ми Українці і, ми сильний народ», — звучало твердо і переконливо.

У рамках заходу лунали пісні  у виконанні Наталії Полоцької та хорової капели РНД «Розточчя».  На завершення усі учасники запалили лампадки символічного хреста, який було викладено на площі.

…Лунають поминальні дзвони, мерехтять вогники запалених свічок – данина пам’яті та співчуття; підноситься молитва – прояв любові до тих, які відійшли до Вічних Осель через страшні муки. Вшановується народ, який було розіп’ято – спочатку духовно, а потім – і тілесно, і розіп’ято здебільшого ту його частину, яка жила споконвічними християнськими чеснотами – релігійно-свідоме, вільнолюбне і працьовите селянство, носія історичного українського генотипу, що не вписувався в модель тоталітарної імперії…

Ми пам’ятатимем, ми не маємо права забути…

Зоряна ГУМНИЦЬКА.