Головна Історія Тарасову гору видно всій Україні…

Тарасову гору видно всій Україні…

226
0

«Видно її сьогодні всім континентам земної кулі. Ніколи стежки сюди не заростуть. Світочів своїх людство ніколи не забуде!». Під цими словами Олеся Гончара підпишеться кожен, для кого Україна є найсвятішим, а Шевченківський національний заповідник став центром духовного паломництва.

Усе життя Тарас Шевченко линув душею до України звідусіль, куди б не закидала його доля. Свої  мрії про «хатину в тім раю» великий Кобзар пов’язував із мальовничою Черкащиною, та його останній подих залишився у Петербурзі. Однак друзі пам’ятали «Заповіт» і таки домоглися перевезення домовини в Україну і виконали останню волю геніального поета і патріота. Так Чернеча гора під Каневом стала Тарасовою, а велична панорама дніпровських берегів поселилася у свідомості кожного українця. Бо тут, як ніде інде, звеличується душа і співає, і сумує, і вірить у майбутнє.

Першим народним музеєм Кобзаря вважається збудована у 1884 році хатинка для сторожа, доглядача могили – Тарасова світлиця. Того ж року могилу увінчав чавунний пам’ятник-хрест, виготовлений у Києві на металоливарному заводі. У 1925 році Тарасову гору (площею чотири десятини) було оголошено державним заповідником, який першим в Україні удостоєний статусу Національного.

Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув у 1939 році – на дніпровській кручі постав величний пам’ятник Тарасу Шевченку і літературно-меморіальний музей. Монументальні гранітні сходи, піднімаючись якими, встигаєш осмислити сенс свого буття і осягнути велич української культури, доповнили музейний ансамбль 1977 року.

На Тарасовій горі гарно будь-якої пори року, а у святкові дні нашої незалежності — по-особливому урочисто і щемко. І скільки б разів не піднімався цими гранітними сходами, щоразу відкриваєш для себе щось нове і незвідане. Бо тут — душа народу, наш дух і велич!

Спокійно несе свої води оспіваний Кобзарем Дніпро, повітря напоєне ароматами трав і квітів, радо зустрічає відвідувачів оновлений музей. А вервечки автобусів і життєрадісні гомінливі зграйки дітей у заповіднику свідчать – «І на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син і буде мати, і будуть люди на землі»!

Уляна Лащівська.