Завершився творчий конкурс, організований нашою газетою. У ньому взяли участь школярі 8-11 класів з усіх куточків Жовківщини. Компетентне журі визначило переможців. Сьогодні друкуємо три найкращі роботи, надіслані на адресу редакції.
Зима часто починається із холодних вітрів і сонячних морозних днів, що приходять на зміну дощам пізньої осені. Дерева, що скинули своє листя, занурюються у глибокий сон. На вулиці мороз, і люди видихають густі струмені пари, закутуються у теплі шарфи, ховають свої вуха під шапками, а руки — в рукавички. І тільки ніс та щоки від морозу стають рум’яними. Особисто я, дуже люблю зиму, бо саме цієї пори приходить особливо чисте, трохи магічне, прекрасне свято Різдва Христового.
Різдво завжди родинне і веселе свято. Неодмінно збиралася уся сім’я, щоб разом розділити велику радість Христового народження, колядувати і без поспіху щиро поспілкуватись. Діти заздалегідь готуються до коляди, придумуючи костюми до вертепу. Це свято шанують люди різних верств і поглядів. Звичайно, його давно не святкують так, як у Диканці, але більшість традицій збереглися. Давньою традицією в цей день є миритися і пробачати, очищаючи душу і сумління. Різдво на Галичині завжди було одним із найвеселіших, найщедріших і найпотаємніших свят, сповнених магії, символізму та ритуалів.
Згідно з українськими традиціями, Різдво Христове — свято сімейне. А надто Надвечір’я Різдва або Святвечір, який збирає за святковим столом велику чи малу родину. Традиції святкування Різдва в Україні мають різні місцеві та регіональні особливості. У дотриманні українських християнських традицій першість належить нашому краю, де з року в рік не перестають лунати різдвяні колядки, щирі та радісні віншування на щасливу долю у новому році.
У нашій місцевості особливим є переддень Різдва – Святвечір, до якого старанно готуються заздалегідь. Кожне дійство в цей вечір має особливе значення. Господині впродовж дня готують дванадцять пісних страв, що символізують дванадцять апостолів Ісуса Христа. Увесь день всі члени родини дотримуються суворого посту. Для мене залишається загадкою: чому протягом цілого дня моя бабуся завжди вчить казати на мак не мак, а сивак? Коли вечоріє і з’являється перша зірка на небі — можна приступати до вечері. Спочатку господар заходить до хати з “дідухом” та “бабкою”, промовляючи слова: «Добрий вечір, з колядою…». Тоді підлогу і стіл встеляють сіном, на знак того, що Ісус народився в яслах на сіні. На чотири кути столу зазвичай кладуть часник, щоб сім’я була міцною, здоровою і щасливою. Запалена свічка – це світло, яке приніс Христос світу, зоря, яка сповістила про народження Сина Божого і вказала шлях волхвам. Помолившись, родина приступає до Святої Вечері. Спочатку сім’я ділиться прісним хлібом, складаючи побажання на наступний рік. Головною і обов’язковою стравою на столі є кутя. Першу ложку куті доручається господареві, яку він підкидає до стелі. Чим дужче кутя пристає, тим кращим і багатшим має бути наступний рік. Із власного досвіду: найцікавішою традицією вечора є шукання подарунків у дідусі, а пізніше — кудкудакання під столом задля доброго виводку курчат у господарці. Після Вечері родина залишає ложки та страви на столі, щоб померлі родичі змогли приєдналися до святкової трапези. Повечерявши, родина дружньо колядує: «Бог Предвічний», «Нова радість стала», «Во Вифлеємі нині новина…».
Уся природа у цю ніч одухотворяється, і навіть тварини можуть розмовляти, тому в цей день особливо дбають про догляд худоби, намагаються добре нагодувати, бо саме вони зігрівали своїм диханням Боже Немовля. У ніч перед Різдвом “бабкою” обперізують плодові дерева, щоб був кращий урожай, а в ніч на Марії сусідні сім`ї збираються разом, весело і гучно колядують, спалюють “дідуха” і стрибають через вогонь, щоб бути здоровими.
Уже зранку, 7 січня, з нагоди Різдва Христового в усіх храмах міст і сіл відбуваються урочисті Божественні літургії, а вже пізніше на вулиці можна зустріти вертепи і колядників, що несуть один одному радісну новину Христового народження. У гості зазвичай ходять у наступні дні після Різдва – Марії та Степана. Знайомі та друзі, близькі та далекі родичі збираються за святковим столом, колядують, діляться своїми радощами і смутками, адже у повсякденний час дуже важко знайти проміжок, щоб відвідати один одного.
Традиції зберігаються, відновлюються, трохи забуваються, але точно, що ніколи не буде втрачено на Західній Україні – це молитва. Бо нею починаються і завершуються всі святкування. Про традиції українського Різдва можна написати чимало, адже кожна місцевість чимось відрізняється. Такий же в нас народ український – з фантазією.
От за що я особливо люблю Різдво, так це за те, що люди стають добрішими, скрізь панує атмосфера Божої благодаті, щирості та любові. Щасливого усім святкування!
Христос Рождається!
Христина Милькус,
учениця 11 класу Замківської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
