Головна Герої Вони померли за нашу Свободу

Вони померли за нашу Свободу

153
0

Два роки тому, 20 лютого, під час протистояння на Майдані в Києві від куль загинуло понад 115 осіб, включаючи міліціонерів. Ще чотирьох активістів позбавили життя ще до розстрілу євромайданівців. Ця бійня спровокувала падіння режиму Януковича в Києві, що стало приводом для анексії Криму Росією розпалювання сепаратистського руху на сході України.

Старший брат… Так називали ми північного сусіда… Але насправді виявилося, що він зовсім не брат, що між нами велика прірва. Бо хіба брат піде на брата з вогнем?  Хіба буде захоплювати землі, коли він справді вважається братом, а не катом?

Коли у них біда, ми сумуємо разом з ними: ми плакали, коли у них був Беслан; ми плакали, коли підривали їхній вокзал, будинки; ми плакали, коли у них гинули мирні беззбройні люди. А коли у нас сталося лихо і почали гинути наші люди від рук криміналу, вони зловтішалися, насміхалися у своїх телешоу. Звичайно, ми аж ніяк не хотіли під їхнє крило (читай російське), скоріш хотілося  в Європу. Тому що в той час, коли гинули наші люди, так званий старший брат пропонував сепаратистам зброю, а Європа давала гуманітарну допомогу; тоді, коли їхні можновладці допомагали колишньому «нашому президенту», польські літаки відвозили до себе наших поранених. Тому ми не хочемо до Росії, вони вважають, що все вирішує сила фізична, а що таке сила духу, їм невідомо. Ми хочемо в цивілізоване, європейське суспільство. Пройде якийсь час, і всі позаздрять вільній, європейській Україні. Надіємося, тоді у них буде інший президент, і інший світогляд.

Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами, мав свою сім’ю, батьків, друзів, свої симпатії, захоплення і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.

Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної свідомої душі. У цій боротьбі за краще майбутнє своєї держави, свого народу  Жовківщина, така маленька Жовківщина, теж втратила одного з кращих синів – дублянця Анатолія Жаловагу.

Євромайдан увійде в історію як зразок самоорганізованості та народовладдя. Рівність і братерство наших людей вразили світову громадськість. Але тепер важливо йти далі, бо ще не вирішено проблем, які спричинили революцію. Більше того – цього вимагає пам’ять про хлопців із Небесної сотні. Вони віддали життя за те, щоб ми отримали шанс жити в іншій країні. Ми не маємо права забувати про те, що сталося, про героїчну загибель усіх, хто потрапив під кулі снайперів. Бо мусимо довершити їх справу. Держава наша сьогодні стоїть на переломному моменті у своїй історії, з яким не порівняються жодні події, що відбувалися коли-небудь у минулому. Сьогодні – Великі Дні, які увійдуть у літопис боротьби за Незалежність. Режим впав, але нація стикнулася з іншими, не менш трагічними, викликами. Відтак, треба шукати відповідь, як зберегти здобутки революції, не дозволити ворогу знищити нашу державність та відстояти національну гідність.

Якщо нас справді засмучує ненависть у світі, не плачмо і не втрачаймо надії, а зробімо щось, хай навіть щось дуже маленьке!

Згадаймо у день річниці в своїх молитвах Небесну сотню та усіх Героїв, які поклали свої голови за наше краще майбутнє. Хай пам’ять усіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Підготувала Зоряна Гумницька.