Страшна чорна звістка надійшла на Львівщину. У зоні АТО загинув наш земляк, 27-річний житель Жовкви Володимир Богданович Турчин. Він був контрактником, виконував свій громадянський і військовий обов’язок на Сході України.
Описувати про тих, хто загинув, дуже важко, особливо, кого ти знаєш. Але робота журналіста така. Про воїнів-Героїв доводить-ся писати не вперше. Усі вони були трішки далекі, не свої. Смерть останнього торкнулася безпосередньо кожного жителя Жовкви…
Минулих п’ятниці та суботи Жовква прощалася з ВОЇНОМ. У свої 27 Володя захищав Україну, будучи контрактником, казав: «Це моя країна, я мушу її боронити». В останню путь Героя АТО провели рідні, бойові побратими,
очільники області голова Львівської ОДА Олег Синютка та району — голови Жовківської РДА Надія Щур, районної ради Роман Горбань, місцевої ради Петро Вихопень, заступники — Любов Дунець та Юрій Дубневич, Алла Жук, депутат Верховної Ради України Володимир Парасюк та пересічні жовківчани.
Володимир Турчин народився в найкращому місті — в мальовничій Жовкві — 1990 року. Педагогам і однокласникам він запам’ятався товариським та активним учнем. Ще з шкільних років хлопець ніколи не боявся взяти на себе відповідальність у вирішенні складних ситуацій. Ця риса збереглася в нього і в подальшому житті. Коли його призвали до лав Армії України, з гідністю відслужив. Але коли в країні розпочалася неоголошена війна, не роздумуючи, заключив контракт, проміняв тихе, спокійне парубоцьке життя на суворі будні воїна-захисника. Не дочекалася в рідному домі мати молодої невістки, не діждеться щебету внуків, бо жорстока рука ворога позбавила життя її сина.
Відслуживши чин Поминальної молитви разом із двадцятьма священнослужителями з різних куточків Жовківщини, єпископ Сокальсько-Жовківської єпархії о. Михайло Колтун підкреслив у своєму зверненні, що Володимир був добрим християнином і до припинення серцебиття залишався справжнім воїном: «Божий дар бути справжнім воїном він приносив на благо людям. У час, коли йде війна, надія розхитана, любов послаблюється, і багато хто з людей опускає додолу руки— потрібно молитися і просити, щоб Господь давав таких гідних людей для блага українського народу. Саме такою людиною називають Володимира. Він постійно дбав про фізичну і духовну форму воїна, таким і залишив світ, заслуживши славу від народу…».
Після всезагальної панахиди у храмі св. Йосафата велелюдна жалобна хода вирушила під звуки церковних дзвонів вулицею Львівською, обабіч якої мерехтіли лампадки, на кладовище. Після прощання на рідному подвір’ї, поховали Володю на цвинтарі, опустивши труну Героя у землю під звуки похоронного маршу. Його могила тепер увінчуватиме Алею почесних поховань.
Усіх нас спіткало велике горе. Загальноукраїнська біда прийшла і в наше місто. Ми провели в останню путь справжнього чоловіка, захисника Вітчизни, який загинув смертю хоробрих, відстоюючи цілісність і незалежність рідної України.
Нав’язана нам війна забрала вже тисячі життів українців, які були кращими, цвітом нації. Тих, які за першим покликом стали на захист своєї Вітчизни. Пишаємося, що серед них був і наш земляк. Гордимося і сумуємо. Герої не вмирають. Вічна пам’ять тобі, Володю!
Не загинув, я просто заснув,
Відпочину — і знову до бою!
Чуєш, вітер зненацька подув?
Це брати мене кличуть з собою.
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
