Вшановуючи Великого Сина українського народу Тараса Шевченка, видатного поета і художника, невтомного борця за волю і щастя свого народу, сопошинці провели урочисте віче. Лейтмотивом заходу стало повернення пам’ятника з Новодністровська, який зник у 2011 році.
Нагадаємо, пам’ятник Тарасові Григоровичу, який зник ще два роки тому, із подвір’я колишнього колгоспного двору, тепер готельно-ресторанний комплекс «Клен» (власник І.Білан), що в селі Сопошин, жителі села знайшли у м. Новодністровську Чернівецької області. Пам’ятник начебто встановили стараннями екс-мера міста Руслана Панчишина, який запевняв жителів містечка, що його виготовили на замовлення скульптори зі Львова, і що для казни міста він обійшовся практично безкоштовно… І ось стараннями місцевих активістів і влади, пам’ятник вдалося повернути із «заслання» до Сопошина.
Сьогодні, коли наша Україна стала на порозі найжорстокіших випробувань віку – Шевченкові слова: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!» – яскравою зорею світять нам увічі. Саме ці слова звучали на Київському Майдані, як заклик до єдності українського народу, коли оновлювалася нова сторінка нашої історії. Героїчному українському народу випало на долю пройти долиною смерті, де віддали своє життя герої, що стали ангелами Небесної Сотні і залишили нам обов’язок пам’ятати.
Хвилиною мовчання вшанували Героїв Майдану учасники урочистого віча.
Шевченко – явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни. Уявити себе без Шевченка – все одно, що без неба над головою. Він – вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу.
Багато теплих слів на адресу Генія, про події, які хвилюють сьогодні кожного пересічного українця лунало з промов – голови Жовківської районної ради Тадея Швая та його заступника Богдана Юрдиги, сільського голови Володимира Радкевича, а також пароха греко-католицької громади
о. Ярослава, активних учасниць повернення пам’ятника Шевченка у Сопошин – Людмили Островської та Марії Камінецької.
Звертаючись до присутніх, п. Людмила щиро подякувала всім, хто долучився до повернення пам’ятника на «рідну землю». Окремі слова вдячності прозвучали на адресу депутата Львівської обласної ради Володимира Тістика, який до глибини душі пройнявся цією проблемою і надавав громаді як фінансову підтримку, так і юридичний супровід при розгляді справи в суді.
Марія Камінецька висловила своє обурення проти того, як можна було пам’ятник Шевченку перевести в пай, який за її словами оцінили в 300 грн., а потім продали. На майбутнє, вона застерегла присутніх словами української пісні:
Пам’ятаймо, хлопці,
Блудні сини України.
Лишень домовина не має кишень…
Місцеві аматори, школярі та юнь села при посильній співпраці та організації Марії Грех (заступник директора школи з виховної роботи) виконали ряд пісень та прочитали вірші нашого Пророка.
І нині вони звучать не менш піднесено, актуально, справедливо, адже слово поета наділене величезною животворною силою, здатною відродити дух нації. Він дорогий і близький нам своїми віршами, що звеличують красу боротьби й перемоги, виховують найкращі людські почуття, закликають до дружби та творчої співпраці народів світу.
Зоряна ГУМНИЦЬКА,
Євген ВЕГЕРА.
ПОВЕРНЕННЯ
Зійшли сніги.
Повіяв теплий вітер.
Із первоцвітами прийшла весна.
В зелену брость убрались голі віти,
Та, всміхнулася сопошинська земля.
У тиші знов зашепотіли клени,
І заскрипіла стомлена верба.
Й додолу свої віти нахилила,
Вітаючи Пророка, Кобзаря.
Зустріла. Дочекалась.
Повернувся з Новодністровська, з берегів Дністра.
Як повертаючись з далекого заслання,
Вернувся він до нашого села.
І ось сьогодні знову він між нами,
Стоїть і посміхається до нас.
Звертається пророчими словами
Наш оберіг, наш батько, наш Тарас.
«Розкуйтеся, братайтеся у чужому краї не шукайте
Не питайте того, що немає і на небі,
А не тілько на чужому полі –
В своїй хаті – своя й правда, і сила, і воля!».
Марія ГРЕХ, с. Сопошин.
