Як і багато хто, я люблю подорожувати. Тож вирішила скористатися можливістю безвізової поїздки до Польщі. Найбільше мене вразив перетин кордону. Про це і написала.
Минув рік після запровадження безвізового режиму України з країнами Шенгену. Прикордонний пункт Шегині-Медика. Їдемо зі сім’єю до Польщі автомобілем. Виїжджаючи, налаштовуюсь на довгі черги. Але, попри приготування, реальність перевершує очікування: черга розпочинається за три кілометри до самого населеного пункту Шегині.
На годиннику — 4.00 ранку. Не віримо своїм очам, що все аж так погано. Виходжу з машини, подорожні заспокоюють – чергу винесли за місто, щоб не створювати незручності місцевим. Тепер талончики видають перед в’їздом в Шегині – а далі безпосередньо до кордону черг немає.
Іду повз автомобілі, принагідно запитую людей, хто скільки уже чекає. Кажуть, що чекають в середньому три години. Багато машин на польських номерах. Дехто помітно нервує, адже поруч із автівками з черги, з лівого боку, постійно проїжджають інші авто. Пройшло півгодини. Підходжу до початку черги. Працівник державної прикордонної служби видає водіям талончики, звіряючи їхні номерні знаки із якимись записами у себе в блокноті. Прикордонник запевняє, що без цього чудо-талончика авто не пропустять на кордоні, це така собі перепустка. Звідки такі приписи?…
Поруч із ним несуть службу двоє поліцейських, котрі стверджують, що стежать за порядком, регулюють рух. Також вони записують номери машин із черги, щоб не пропустити когось зайвого.
Однак час від часу автомобілі все-таки проїжджають без черги. Чому їх не зупиняють? На це у держслужбовців своя відповідь: не знають, куди вони прямують, можливо, це мешканці Шегинь, їдуть у своїх справах. Таким талончики-перепустки не видають, а що робиться на кордоні – то вже не їхня компетенція.
Минуло трохи часу. До держслужбовців під’їжджає легкове авто на польських номерах. Його номерного знаку у списку немає, прикордонник відмовляється видавати талончик. Починається сварка. Водій переконує, що від’їжджав у магазин і був у черзі. Ніхто не може підтвердити. Тоді водій у відчаї зізнається, що хотів швидше перетнути кордон, щоб не отримати штраф за машину, адже вже минуло п’ять днів, відколи він в’їхав в Україну.
Водієві талончик так і не видають, відправляють чекати. Подібна доля спіткала й іноземців, які скаржилися, що не знали, що їм потрібно стояти в черзі, тому проігнорували колону машин, однак чудо-талончика так і не отримали, а мусіли відстояти свої кілька годин хоч і вже безпосередньо перед в’їздом на кордон.
За деякий час без черги під’їжджає ще одне легкове авто. Люди просяться проїхати, мотивуючи квитками на літак та малими дітьми. Прикордонник уважно перевіряє квитки, людей пропускають, але талончик так і не видають, радять усе вирішувати безпосередньо на кордоні.
За дві години пропустили понад сто машин, пояснює прикордонник. Кордон переповнений, чекають на сигнал із польської сторони, коли розвантажиться, тоді знову почнуть запускати авто.
На годиннику близько шостої ранку. Під’їжджаємо, нарешті ми перші в черзі, нам видали талончик-перепустку. Їдемо через Шегині, справді — черги немає. А ось і український кордон. Проходимо досить швидко. Нас цікавила інформація, чи змінилося щось у роботі прикордонників та митників після запровадження безвізу. Кажуть, усе як завжди, є багато людей, є й мало, безвіз нічого не змінив.
Покидаємо Україну. На польському кордоні доводиться чекати доволі довго. Перезмінка. Звісно, ніхто нікуди не поспішає. Під’їхавши до віконечка і нарешті пройшовши паспортний контроль, готуємось до митного, весь багаж витягуємо для перевірки. Однак ще більше півгодини чекаємо працівника польської митниці. Причина? Виявляється, митник своє знаряддя праці — викрутку — загубив, якою стукає по шинах та інших частинах авто. Так він скурпульозно перевіряє кожне авто. Ставлення поляків до українців дуже упереджене, вони у кожному нашому бачать лише контрабандиста.
Позаду нашого авто інша прикордонниця перевіряє легковик із литовськими номерами. Висаджують одну пасажирку-українку.
— У пані проблеми із запрошенням на роботу. Пані не поїде, — говорить наче вирок, польська прикордонниця. І ніякі пояснення тут не діють.
Ми повністю проїжджаємо кордон за 6 годин.
Довжелезні, багатогодинні черги на українсько-польському кордоні, неввічливі прикордонники, відсутність достатньої кількості туалетів. Якщо кордон — це візитна картка країни, то ми показуємо себе не з найкращої сторони, й не лише ми. Далі судіть самі….
Яніна Тарасів
Р. S. На жаль, це лише одна із проблем при перетині українсько-польського кордону. І ставлення сусідів один до одного бажає кращого. Неповага, та й годі.
