Минулої п’ятниці у школах Жовківщини, як і по всій Україні, лунали останні дзвоники для одинадцятикласників та дев’ятикласників. У руках – атестати зрілості, у душі – трепет, у мріях – найвищі вершини.
Мальовниче село В’язова. Його мешканці зустріли нас доброзичливо, гостинно запрошуючи на шкільну лінійку.
Ще з самого ранку тут вирував святковий гамір. Усі схвильовані та радісні: вчителі, батьки, а особливо випускники. Щоправда їх у в’язівській шкільній родині з 67 усіх учнів тільки 9. Для них звучав цьогорічний прощальний малиновий передзвін по-особливому, трепетно.
За цікаво спланованим сценарієм урочистості, як годиться, розпочалися із звучання Гімну нашої держави. А далі — вихід випускників, Благословення місцевого священнослужителя о. Миколи Віновського; добре напутнє слово від батька школи – директора Степана Михайлевича; районної гості – методиста ІМЦО Вікторії Селіверстової та матерів. А ще прощальний вальс, звучання пісень та віршованих куплетів. Найцікавішим фрагментом став випуск жовто-блакитних кульок у небесні простори, символізуючи тим самим, що вони, дев’ятикласники, теж ідуть у самостійний вир. І, ніби символічно, цієї миті над їхніми головами кружляв лелека – птах миру і добра.
Отож, зустрічай, Україно, своїх синів і дочок, які сьогодні ідуть у самостійне життя. Захисти від бід, обігрій сонцем, подаруй їм щасливе життя.
Назарій КРІП, Наталя ГАВАСЬ та Валентин ГОРЛАЙ, в’язівські дев’ятикласники: «Переступивши сьогодні шкільний поріг востаннє, ми задумувались про минуле і наше майбутнє. Школа – перехідний, але дуже важливий період нашого життя. Дуже швидко ми розлетимось по різних куточках, але в пам’яті неодмінно залишаться спогади про дитинство та юність, спогади про рідну нашу школу – місце, куди нас ще малятами привели батьки. Де з допомогою всього шкільного колективу ми змужніли, розправили крила і стали дорослими людьми».
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
