Глибокий філософський та життєвий смисл, закладений у змісті епітафії на плиті, якнайкраще відображає суть проведеного заходу минулої неділі у Добросині. Там величне багатолюдне зібрання засвідчило невмирущий подвиг Небесної Сотні – у липовій алеї, посадженій у пам’ять Героїв, у монументі – камені з підтвердженими написами. На ньому, поруч із портретом земляка-майданівця, дублянця Анатолія Жаловаги, гордо розвівався синьо-жовтий стяг, як і викарбуваний на гранітній плиті і його аналог в руках захисників Майдану, учасників революції Гідності.
Процесійно, після відправи у церкві, з хоругвами, які несли дівчата-україночки у вишитих строях, рушили добросинці на центральну площу села до кам’яної плити та облаштованої напередодні, встановленої, аби освятити її та віддати усі почесті тим, хто поклав свої голови на вівтар Свободи.
Була панахида, звучали виступи: палкі, відверті і щирі, до сліз зворушувала поминальна мелодія «Пливе кача…». У контексті тужливої пісні вірш, присвячений Небесній Сотні, у виконанні дев’ятикласниці Галини Кулявець, ще більше налаштовував людей на мінорний лад, змушував роздумувати та осмислювати.
Насамперед звернувся до вірян місцевий священик Богдан Мурований, який провадив освячення: «У наших поминальних відправах ми згадували багатьох вірних синів і дочок, що віддали своє життя за рідну землю. У сьогоднішній час до них додалася Небесна Сотня, в пам’ять якої освячуємо цю алею. А скільки їх ще буде, допоки запанує мир на Сході? Хіба могли ми передбачити, що в теперішній час відходитимуть у вічність молоді люди? У великому покаянні, у молитві, у благородних намірах та вчинках маємо зробити все, аби не допустити подібного. За це молитимуться з небес і наші Герої». Не менш зрозумілими та такими, що доходили до самісінького серця, були слова директора школи Мирослава Федорука та сільського голови Галини Гец. «Вони загинули за те, щоб ми жили під мирним небом. Тож сьогоднішні наші молитви – просьби царства небесного для них. Їх душі живі, серед нас. І ця алея та пам’ятний знак нагадуватимуть нам про них, надаватимуть наснаги на діла прийдешні і змушуватимуть не припиняти боротьби за справу, за яку вони полягли, — зазначила зокрема, сільський голова. – Я схиляю голову перед вами, батьки, за те що виховали такого сина, справжнього патріота своєї Батьківщини», — звернулась вона до Лариси та Григорія Жаловаг, запрошених на дійство. Учасник майданівських трагічних подій Ігор Самардак був як ніхто емоційним, лаконічним та категоричним. В його болючих, почасти страшних словах застигла гірка правда: «Якби не було цих смертей, у нас не було б майбутнього, не було б можливості навіть захищатися, як сьогодні».
І епогеєм виступів стала промова Григорія Жаловаги. Слухаючи її, ніхто не міг стримувати сльози. Пекучий біль за втраченим сином, невимовна туга і жаль за рідною кровинкою, проте, не зневірили батьків, а ще більше згуртували та піднесли на інший, вищий щабель усвідомленння реалій сьогодення, розуміння жертовності заради найвищих цінностей – безмежної любові до своєї Вітчизни.
Вінок, море квітів, велика ялинкова гірлянда і, насамкінець, запалені лампадки заповнили цілковито майданчик біля кам’яного монумента. До пам’ятних знаків у Добросині додався ще один – на честь Небесної Сотні. А пам’ять про нашого земляка Анатолія Жаловаги та всіх загиблих майданівців знайшла свіже відтворення в липовій алеї, запалила серця селян новими світлими променями добра, злагоди та любові. Бо тут, либонь, як ніде, зрозуміли, що оправдають сподівання Героїв, якщо житимуть гідно та віддячать добрими справами.
Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ.
P.S. Ініціатива та організація створення пам’ятного знака і висадження липової алеї належить Івану Цюпці та його дружині Олесі. Підтримали і втілили в життя ідею випускники школи 1964 року, а також Олег Гель, Юрій і Володимир Гавли, Володимир Марушко, Володимир Сайко, Богдан Кантор, Віктор Цюпка та інші учасники добросинської громади.
