Нові реформи уряду: сувора післяреволюційна перебудова чи «кулявлоб»
Вже цілий рік українська національна спільнота рухається у бік нової політичної перебудови — проєвропейської реформації. Після повалення бандицького режиму Януковича Україна проходить сталий реабілітаційний курс післяреволюційної відбудови, який дотепер втілює в життя нова державна влада. Саме їм залишилась Україна на колінах, з економічною кризою, дефолтом та соціальними лихоліттями, а вже згодом втягнута у страшну і несправедливу війну. Проте загальна картина речей не змінилась і до сьогодні.
Мабуть, не всі громадяни України розуміють, що собою являє післяреволюційна відбудова країни в умовах війни. Та от, зрозуміло, що після революції, маючи історичний досвід інших держав, будь-яка країна проходила одні і ті ж етапи становлення: на державному рівні — заміна влади, що у нас відбулось частково, на економічному — як побічний ефект економічна криза і її реанімація реформами — щось подібне у «недолугому» вигляді маємо ми. Проте це не виправдовує справжньої суті речей. Ми живемо у цивілізованому суспільстві та в епоху великих можливостей ХХІ століття, тому вивести розумними методами країну з кризи не так вже й важко, як про це пишуть підручники з історії, політології та економіки. В нас воно виглядає якось більше показово, аніж дієво і досконало. І наслідки політики державної влади, аж ніяк не відповідають потребам і сподіванням народу. Тому процес великої перебудови країни став новий крахом надій громадян та довів їх до ще більшого зубожіння. Тому недарма, нові законопроекти та реформи дістали особливий відгук у суспільстві, а у соціальних мережах їх нарекли як «кулявлоб».
І такою першою «кулею», випущею у скроню народного терпіння, — стала так звана організація та реформація української армії. На перший погляд, все відбувалось добре. Великими зусиллями влади, волонтерів та простих громадян було піднято з колін Українські Збройні Сили. Можливо, це сказано загучно (мається на увазі влада), проте це вдалось. І зараз в умовах війни наші вояки демонструють справжній бойовий дух та дають гідну відсіч ворогові-окупанту. Попри це, своє основне завдання у рядах армії влада не виконала — Президенту та вищому військовому командуванню так і не вдалось навести там порядку і звільнити від корупції хоча б Збройні Сили. Відтак через цю недолугість на вівтар української державності було покладено тисячі життів, а війна в країні ведеться вже більше року. Війна, яку штучно затягують і заробляють на ній гроші корумповані чиновники та псевдопатріоти. Та про що можна говорити, коли Президент повертає до керівного рангу раніше люстрованого генерала. І сьогодні, коли з бюджету України виділені шалені кошти на утримання армії, фінансування оборонної промисловості, вона досі утримується волонтерами та за копійки простих українців. Коли солдати на фронті харчуються консервантами періоду Вітчизняної війни, а міноборони купує закордоном списану техніку, а залишкові мільйони розходяться по кишенях і чекають передвиборчої кампанії — усі говорять про розруху та нову державну політику в МВС. Тоді, коли діти простих українців стають справжніми героями нашого часу, а діти чиновників, депутатів сидять закордоном — ми повинні вірити у справедливу реформацію армії. Влучно про це написав перед своєю трагічною смертю український співак Кузьма Скрябін, він же Андрій Кузьменко в однойменному зверненні до влади —«Панове президенти, за скільки ви продали Україну?»:
Панове президенти, є до вас розмова.
Бо ми давно не чули від вас правдиве слово.
І, може, я ніколи б не починав її,
Та скажу вам відверто — причина у війні.
В яку ви цю країну всі разом погрузили.
І, щоб її не було, ви нічого не зробили.
Невже за стільки років ви достатньо не нажили,
Щоб заробляти гроші,копаючи могили?
Панове президенти, є до вас питання:
Чому ви всі живете як голубці в сметані
Тоді, коли всі люди скидаються солдатам
Копійками, які ви ще в них не встигли відібрати?
Чому ви не пошлете на війну своїх синів,
Ні внуків, ні племінників, самих вас там не видно,
Зате на смерть кидаєте чужих чоловіків.
Скажіть мені, невже це виглядає справедливо?
Чому холоднокровно ви зливаєте країну?
І у крові своїй ви власну топите дитину.
Скажіть, будь ласка, чим всі люди в цій країні винні!?
Скажіть ціну, за скільки ви продали Україну!?
Я хочу побажати вам, панове президенти!
Відчути весь наш біль на собі, перше ніж померти.
А всім нащадкам вашим — я хочу тільки зла,
Яке ви всі разом роками готували нам!
(с) Кузьма Скрябін
Так, Кузьма, устами української інтелігенції, у відеоролику пізніше-сьогодні звернувся до діючої влади, викрив справжню суть їх політики та організації української армії. І це не поодинокий випадок критики діяльності влади щодо оптимізації збройного ресурсу та стратегії ведення війни на сході країни. Їх, повірте, вистачає. Зараз практично більша частина ЗМІ проводять власні розслідування та викривають багато правди про злочинні дії чиновників, генералів, вищого командування проти України та її народу, які транслюють у телепрограмах: «Дістало!» (ІСТV), «Абзац» (Новий канал), «Патріот.ua» (2+2), «Гроші» (1+1) та ін. А документальний фільм, знятий журналістами телеканалу «1+1» — «Війна очима ТСН», взагалі став комплексним відбитком суворої реальності несправедливої і злочинної війни.
Інша «куля» прилетіла вже на економічному рівні. Монетарна політика Національного Банку України та Мінфіну не виправдала себе, і на початку року українці побачили те, як може змінюватися курс національної валюти відповідно до її закордонного еквіваленту. Гривня досягла своїх історичних антирекордів, попри вкраплення в українську економіку і валютний ринок мільярдних траншів від МВФ. А вже згодом, буквально за два тижні, (нібито за чіткою вказівкою президента та уряду) — стриб-ки припинились, і гривня залишилась при стабільному курсі. Доволі цікаво виходить, 4 місяці голова Нацбанку В. Гонтарєва запевняла, що стабілізувати гривню — надскладне завдання, а вже після тривалих стрибків (коли, мабуть, з’явилось чимало гривневих мільярдерів), якимось нереальним способом це вдалось. Що ж, тут без коментарів.
Внаслідок дефолту розпочався шалений і неконтрольований ріст цін на продукти харчування, побутові та продовольчі товари, який залишився досьогодні. На що Антимонопольний комітет не відреагував ніяк, просто вмив руки. Кілька разів на нього спробували «натиснути» уряд та парламент — результат нульовий. Цікавим явищем у нашому суспільстві є соціальні умови життя українця: коли в нашій країні щось росте і підвищується, то єдине, що може залишитись незмінним чи взагалі знизитись — це заробітні плати, пенсії та інші соціальні виплати. Хоча заробітні плати депутатів на сьогодні суттєво зросли. Ось так і живемо — скромно, але з «гумором». А найважливіше, що при цьому ми ще збираємо копійчину для армії та підтримуємо волонтерський рух. Звідси парадокс. Війна на Сході стала зручною для політиків та влади і смертельною для народу. Для народу — це причина економічної кризи, безробіття, дефолту, космічних цін, низьких заробітних плат, соціальних стандартів. А їм та ж війна не завадить підвищувати собі заробітну плату, оприлюднювати «намальовані» декларації, заробляти на часі війни річні статки на суми десятків мільйонів гривень при посадах держслужбовців, узаконювати держмайно, займатися піаром чи законотворенням у ВРУ у вигляді кулачних боїв. Без сумніву, прослідковується якась несправедливість. Та у всьому винна війна.
А повною катастрофою для гаманця українця стали нові тарифи за комунальні послуги, електроенергію та газ. Попри вищезазначені соціально-економічні негаразди до повного комплекту додались ще й ці. І знову за рахунок громадян, політики намагаються провадити в Україні Європу. Латаючи цим дірки у бюджеті, які можна було б запросто залатати, скоротивши фінансування із бюджету на утримання народних депутатів. До речі, нові тарифи на газ Прем’єр А. Яценюк у одному із своїх інтерв’ю телеканалу «1+1» назвав необгрунтованими: «Такі тарифи є необгрунтованими — вони є заниженими. Відповідно до експертної оцінки щодо купівлі та продажу енегроносіїв — тарифи для українців були занижені завжди». Чергова «кулявлоб». Тепер у нас є все: єропейські ціни, європейські тарифи, європейські реформи. Коли ж будуть єростандарти та європейські зарплати?! На жаль, не відомо.
Ще однією «кулею» для народу стала адміністративна реформа, про неї не так давно лише говорили, а сьогодні вперто втілюють у життя. Без сумніву, адміністративна реформа — це крок до Європи і нових цивілізованих порядків. Але наша країна не готова до тих темпів її впровадження, які пропонує влада. Позаяк втілення такої перебудови потребує належної та багаторічної підготовки, а не за умов, коли наявні окуповані території, стану війни, економічної кризи та назріванні чергового дефолту. Тим не менш, саме адміністративна реформа є запорукою суттєвої економії бюджету — ось чого прагне правляча верхівка: віддати владу на місця, де немає належної інфраструктури та ментально готового населення, аби ті розгрібали свої проблеми самотужки. Для прикладу у Польщі адміністративна реформа здійснювалась більш як 5 років і це за умови стабільної економіки та відсутності корупції. А що у нас? Як проведемо реформу — такою вона і буде… Та й не дивно, реформа поки що на папері, а скандалів вистачає. Чого варта лише доля окупованих територій — їм фактично віддають офіційний статус із діючою злочинною владою. Влучно про це написав у колонці «Дзеркала тижня» Сергій Рохманін: «Нам пропонують звільнити від відповідальності злочинців і фінансувати їх за рахунок українського бюджету». Звісно це абсурд. І таких суперечностей з приводу нової адмінреформи вистачає у кожному регіоні. З рештою, існує й така думка, що адмінреформа — це епоха так званих «удільних князьків», яке може призвести до повної політико-економічної роздробленості, а також породить хвилю нової корупції, іншими словами — розпочнеться «дерибан» на місцях. Але попри ці зауваження, така реформа Україні все ж потрібна, але поки що вона не потрібна українцям, бо вони до цього аж ніяк не готові. Віримо, що на часі країна зуміє встояти і обов’язково заживе по-новому, проте влада повинна зрозуміти, що реформація проводиться для народу, а не за його рахунок — інакше нова революція не забариться (адже про неї вже так вперто заявляє «Правий Сектор»).
Ростислав ПРАВДИВИЙ.
