Чверть віку минуло з того часу, відколи афганську землю залишив останній радянський солдат. Та чи останній? Чимало їх із контингенту воїнів-інтернаціоналістів назавше залишились лежати у чужій землі, а скільки пропало безвісти…
Нині ці події бачаться по-іншому. А тоді… Тоді ми дуже мало знали, що відбувалось по той бік кордону, офіційні повідомлення були надто сухими і короткими, щоб оцінити масштаби протистояння. А там ішла справжня війна, кривава і жорстока…
Як завше, на Стрітення, біля пам’ятного знака, що на вулиці С. Бандери у Жовкві, зібралися люди на віче. Знову учасники бойових дій в Афганістані, родичі загиблих, влада та громадськість прийшли, щоб згадати ті важкі часи, щоб віддати данину пам’яті тим, кого немає серед нас.
Яскраве сонце, незвично для цієї пори ласкало землю, зігрівало постаті присутніх, а у душах їхніх панував сум…
У скорботі, у молитві, хвилиною мовчання згадали полеглих наших земляків, до монументу лягли живі квіти, вінки, загорілись лампадки.
Палкими, аналітичними та повчальними були виступи о. Степана, голови Жовківської РО Української спілки ветеранів Афганістану Олександра Кіцілінського, депутата Верховної Ради України Василя Пазиняка, голови Жовківської районної ради Тадея Швая.
Перший із них із глибоким жалем зауважив про ставлення керівництва держави до цієї категорії людей, що далі слів справа не доходить, а ті, хто пережив жахіття війни, і нині потребують матеріального сприяння, належного медичного забезпечення, іноді просто розуміння. Президент оголосив 2014-й рік роком учасників бойових дій на території інших держав, та, зрозуміло, що цим і все закінчиться. Керівник районної організації підкреслив, що в нинішніх непростих політичних, соціальних умовах маємо все зробити, аби знову не пролилася кров, аби не визрів привид громадянської війни…
Не менш кричущими фактами несправедливості, потураннями гідності, застосуванням сил до власного народу мотивували свої виступи наступні промовці. І акцентували на важливій місії сьогоднішніх ветеранів-афганців в акціях спротиву.
Через чверть віку, так і не стерши з пам’яті лихоліття збройного конфлікту, афганські ветерани знову стають у бойові лави, аби тепер вже захистити свій народ від свавілля силових структур, підпорядкованих теперішній владі. Це вони своєю згуртованістю, дисциплінованістю, своїм бойовим вишколом подають приклад іншим — молодим побратимам, з якими пліч-о-пліч стоять на барикадах. Довгий-довгий шлях привів їх від Афганістану — до Майдану, щоб із воїнів-інтернаціоналістів стати воїнами свого народу і разом зі сотнями тисяч інших відстоювати права і свободи дітей та внуків, інтереси революції гідності.
Знаковим апогеєм завершення віче стало вручення воїнам-афганцям портретів Євгена Коновальця та Степана Бандери, як символів незламності сили і духу українського народу. А світлина на згадку зафіксувала ще один спільний сюжет відзначення дати, яка в реаліях сьогодення набирає нових обрисів.
Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ.
