У другу неділю серпня професійне свято відзначають спеціалісти ветеринарної медицини. Лікар лікує людину, а ветеринар — людство. Справді, професія ветеринарного лікаря завжди відігравала настільки значну роль, що нині навіть складно визначити, кого розпочали лікувати раніше: наших предків чи братів наших менших.
Зрозуміло, що людина, котра вибирає таку гуманну професію, повинна володіти великим почуттям відповідальності, а, головне, — любов'ю. Любов'ю до тварин і, звичайно, до людей. Це дуже важливо, так як від цього залежить здоров'я пацієнтів, авторитет лікаря і результат старань. Адже на ветеринарному лікареві лежить відповідальність за безмовну і беззахисну істоту, яка навіть не може поскаржитися на свою хворобу. А треба не тільки її «почути», а й зрозуміти і допомогти, встановити правильний діагноз.
Саме такі почуття відповідальності та любові до тварин притаманні Дмитру Дмитровичу Іваничку – завідувачу Магерівської дільниці ветеринарної медицини. Цей ветлікар очолює даний підрозділ Жовківської районної лікарні понад 35 років. Із таким вагомим досвідом роботи, навиками практичної ветеринарії пан Дмитро може по-ділитися з молодими спеціалістами.
Народився Дмитро Дмитрович у населеному пункті з милозвучною назвою, яка говорить про своє географічне розташування, — селі Карпатському Турківського району. Зростаючи у селянській сім'ї, змалку любив тварин, що й надихнуло в обранні фаху після закінчення з відзнакою Бітлянської середньої школи. Наполегливість та старанність здібного студента Львівського зооветеринарного інституту, у який вступив без проблем, принесли ще одну нагороду. Ветеринарний вуз пан Дмитро теж закінчив із відзнакою. Трудовий шлях розпочав у 1978 році на посаді головного ветлікаря радгоспу «Меденицький» Дрогобицького району.
— Не думав, що буду працюва ти практикуючим ветеринарним лікарем, бо мріяв займатися наукою, написати наукову працю для широкого загалу користувачів і суспільної користі, — ділиться при зустрічі Д. Іваничко, поринувши у спогади молодих років. – Та доля розпорядилася по-іншому. Я дуже любив і люблю тварин, тому й впродовж трудового шляху й допомагаю їм, бо, зрозумів — таке моє покликання. У людях, на превеликий жаль, нині можна розчаруватися (можливо, хтось розчарувався й у мені), а тварини не підведуть ніколи.
Після служби в армії у 1980 р. Дмитро Дмитрович, молодий і цілеспрямований, прибув у Магерів, де й зустрів свою майбутню дружину. Відтак звили своє родинне гніздечко і живуть, як кажуть, душа в душу. Знаючи нелегку працю свого батька, коли треба іти до пацієнтів у будь-яку пору доби, у дощ і сніг, надавати не завжди приємні медичні процедури – син Орест і дочка Ірина не захотіли обирати батьковий фах, тож здобули освіту інших напрямків.
Через реформаційні процеси й укрупнення галузі спеціалісти Магерівської ветдільниці – завідувач Д. Іваничко і ветеринарний фельдшер Андрій Солтис – обслуговують одну селищну, п'ять сільських рад із 19 населеними пунктами та 5 агроформуваннями різних форм власності. Завдяки злагодженій співпраці з органами місцевого самоврядування, високому професіоналізму працівників ветдільниці, своєчасному проведенню лікувально-профілактичних та протиепізоотичних заходів не допущено занесення, виникнення та поширення небезпечних хвороб, у тому числі спільних для тварин і людей. Магерівська зона обслуговування являється благополучною щодо гостроінфекційних захворювань сільськогосподарських тварин та птиці.
Наостанок приємного спілкування у приміщенні Магерівської ветдільниці попросила пана Дмитра пригадати цікавий та неординарний випадок з лікарської ветеринарної практики.
— Екстренний виклик, одразу після наради у районі мене забирають в обійстя, де корова після розтелу у дуже важкому стані (випадання матки – надзвичайно складний діагноз у ветеринарії), — констатує пан Дмитро. – Час дорогий, бо вартує життя годувальниці родини. Що робити? Інструментів зі собою не було, світла у хліві не має…Треба негайно приймати рішення і рятувати тварину. Сусід підігнав вантажну мажину, щоб фарами засвітити. Я помив, вправив на місце, але ж знову, чим зашити? В такому екстренному випадку довелося взяти циганську голку, плоскогубці, промиті горілкою, а за шовний матеріал послужили нитки зі звичайного господарського мішка. Наступного дня, правда, надали пацієнтці медикаментозне лікування з антибіотиком. Корова вижила й ще народжувала теля. А господиня подала на Службу Божу за моє здоров'я. Щира молитва допомогла й мені у важку хвилину.
Тому вміння швидко знаходити правильні рішення, виважено й послідовно володіти ситуацією, лікувальна практика допомагають спеціалістам ветеринарії. Здорові пацієнти і вдячні господарі – приємний результат праці.
Від редакції. Вітаємо усіх працівників ветеринарної медицини району із професійним святом. Бажаємо Вам натхнення у роботі, здоров'я та добробуту, злагоди та миру!
Уляна Лащівська.
