Одному Богові тільки відомо, скільки років призначено кожній людині жити в цьому світі. Для одних це сімдесят, для інших – вісімдесят, ще для когось – і всі дев’яносто. Та є й такі, що заслужили особливу Божу ласку і прожили ціле століття. До таких належить Марія Станіславівна Хомишина, мешканка села Сопошина.
Вона народилася ще на початку минулого століття, у далекому та неспокійному 1914-му, на свято Марії – 8 січня. Як назвати дівчинку – особливих зусиль не потребувало. День народження сам приніс їй ім’я. Вона гідно прожила це життя і під опікою Божої Матері минулого тижня святкувала свій поважний ювілей. У колі рідних і близьких їй людей: сина і дочок, невістки та зятів, численних нащадків. Адже виростила шестеро дітей, які подарували багато онуків та правнуків, а нещодавно велику родину поповнив і перший праправнук.
Місце, з якого почала свій непростий шлях, – місто Любачів у Польщі. Нелегке тамтешнє життя, згодом – переселення у час сумнозвісної акції «Вісла» до Сопошина. Тут, у старій дерев’яній хаті, і жила велика сім’я, якось зводячи кінці з кінцями.
У 60-х роках єдиним годувальником сім’ї став чоловік Іван, що працював у СТ і утримував коні, якими змушений був підробляти. Дружину, що працювала у місцевому колгоспному дитсадку, одного дня звільнили, бо «умудрялася» підгодовувати дітей, які голодні прибігали до матері. Відтак виживали і за рахунок господарки: утримували всіляку домашню живність: свиню, корову, кури, гуси, індики.
На здоров’я ніколи не жалілась. Ще років п’ять назад поралась по господарству, працювала на городі. І сьогодні у неділю слухає в церкві Службу Божу, щоправда дістатись самостійно до храму вже важко, доводиться вдаватися до послуг транспортних засобів.
Проживає зі старшою дочкою Дарією, а до того тривалий час ділили одне помешкання із сином Петром. Хтозна, як би склалася подальша доля Марії Станіславівни, коли б не допомога сина в надзвичайному випадку восьмирічної давності. Від вибуху в кімнаті газу підняло стелю, зруйнувало стіни, заблокувало двері. Вибухова хвиля викинула вогневим поштовхом Петра крізь вікно, а матір затисло у куток, та обдало полум’ям. Шокований син, вставши, кинувся назад у палаючу кімнату і виніс матір із хати. Із сорока відсотками опіків Петро місяць пролежав у шпиталі. Не оминуло інтенсивне лікування і Марію Станіславівну. На щастя, обоє повернулися до повноцінного життя.
Довгожителька і нині закохана у квіти, яких у неї на обійстю завжди вистачало. Вона почувалася щасливою, коли численні гості, де, крім родини, були й односельчани, та представники районної і місцевої влади, соціальної служби, принесли багато квітів. Окрім них, ювілярка отримала грамоти від Президента та РДА, а також грошову винагороду від райдержадміністрації та сільської ради.
Окрім численних привітань та зичень, була і культурно-мистецька частина, підготовлена працівниками місцевого Народного дому. А наостанок дзвінкоголосе «Многая літа!» почули сопошинці далеко за обійстям, де відбувалось торжество.
Тарас НЕВГАМОВНИЙ.
P.S. А вже через два дні сторіччя святкувала жителька Грибович Катерина Онуфріївна Качор. З усіма почестями та пошануванням. Редакція приєднується до привітань. З роси і води, Вам, поважні наші ювілярки!
