Дорогі наші земляки, мешканці Жовківщини!
Ми з Вами живемо у непростий час, коли в країні йде війна, ми одночасно є учасниками виборчого процесу: зараз Президента України, а згодом депутатського корпусу Верховної Ради. Впродовж чотирьох років у країні розпочалися зміни, і ми з Вами захотіли, щоб це відбувалось мегашвидко! Але чи це можливо, коли ми отримали країну з величезними боргами, голою і босою армією? Думаємо, що дуже не просто! Але нема де подіти правди, ми всі попередні роки спостерігали за тим, як роззброюється армія, як завідомо всіма проросійськими силами країну ослаблювали, тим самим роблячи її легкою поживою для ворога! І мовчали!
Що сьогодні? Маємо Україну! Зміцніла обороноздатність держави! Маємо свою церкву! Маємо чіткий напрямок руху до світового співтовариства! Покращується соціальна інфраструктура! Мало? Особисто для кожного з нас? Так, мало! Бо хочемо мати все і зразу! Для безпеки держави, для історичної самобутності, для утвердження самостійності, мови, віри, незалежності. Ні! Не мало!
Львівщина, яка пережила важкі уроки історії, зробила свій вибір! Показала Україні і всьому світу, що ми були, є і будемо осередком інтелігентності, національної свідомості і для нас: Україна понад усе!
Ще кращий результат буде у другому турі! Але що буде, коли він буде іншим у державі в цілому? А відповідь дуже проста! Станемо резервацією! Об’єктом цькування і залякування! Подивіться в інтернеті! Як вже після першого туру нас почали обзивати, насміхатись і погрожувати! Які гучні оплески ми чуємо на московщині і відкриті заяви про те, що ми малороси і з нами потрібно розправитись!
«Молоді поїдуть за кордон!», — каже українець. Ото позиція! А ми? Ті решту, що не хочуть за кордон?
Давайте проголосуємо за Україну! Давайте ще раз дамо шанс своїм майбутнім поколінням! А тоді спитаємо! Не мовчки! Не моя хата скраю! А кожний своєю працею, вибором достойних людей у Верховну Раду! Не відмовчіться, не відсидіться вдома! Потім буде пізно… «Якби я знав, чи знала», — це не для нас! Нема на це часу!
У 2014 році народ України проголосував за незалежність, кров’ю виборював свободу і своє право на власну українську державу. Наші борці за Україну дивляться на нас! Їхня жертва — це не допис у фейсбуці, а це ціна їхнього власного життя! За ідею! За незалежну Україну! Не зрадьмо їх!
Ми маємо класну молодь! Подумайте про своє майбутнє! Бо потім буде, ой як не смішно! Бо хто сьогодні може дати алгоритм закінчення війни? Дати команду наступати і ешелонами везти тіла загиблих додому? Чи стати на коліна перед Путіним? Чи разом з іншими країнами стати суб’єктом світової політики, вибороти повернення окупованих територій і зберегти Україну? Чи просто бути сьогодні Президентом? Чи уявляє проста людина, яка це велика і важка відповідальність? Давайте разом збережемо державу.
Слава Україні!
