Непроста ситуація в Україні, зазіхання «братів»-сусідів на українську територію, ворожі війська на наших землях —жахіття, яке спіткало неньку–Україну. Та переглядаючи сторінки історії нашої держави, бачимо, що спроби від’єднання східних регіонів України були вже доволі давно. Ба, навіть більше. Недовго, але все ж існувала Донецькокриворізька республіка. Щоб краще зрозуміти ці події, потрібно зробити невеликий екскурс у минуле. Хоча у радянські роки про ДКР воліли не згадувати в шкільних підручниках з історії. Та й зараз заговорили про неї тільки через протистояння на сході України.
Усі пам’ятаємо перший Сєвєродонецький з’їзд, щовідбувся 28 листопада 2004 року у місті Сєвєродонецьку Луганської області під час Помаранчевої революції. Це був так званий всеукраїнський з’їзд народних депутатів і депутатів усіх регіонів. Делегація з’їзду заявила, що в разі приходу до влади нелегітимного Президента Віктора Ющенка, вона залишає за собою право на адекватні дії, скеровані на захист прав громадян своїх регіонів, аж до створення «південно–східної автономної української республіки». На ньому лунали окремі заклики від’єднатися від України і створити свою державу.
У Луганській і Донецькій областях тоді навіть було ухвалено рішення про проведення у першій половині грудня референдуму з питання надання статусу самостійних республік у складі української федерації. Окрім того, Донецька та Харківська обласні ради заявили про перепідпорядкування собі міліції та інших державних структур і про припинення перерахування коштів до держбюджету.
Повертаючись до 1917-1918 років, коли руйнувалась Російська імперія, на її уламках створювалось чимало нових країн і державних утворень, і ДКР була лише однією із багатьох. За недовгий час існування республіки у неї встигли змінитися дві столиці — Харків і Луганськ.
Донецькокриворізька республіка — радянська республіка у складі РРФСР, пізніше УСР, організована на території Донецько–Криворізького басейну. Проголошена у лютому 1918 року на четвертому обласному з’їзді Рад робітничихдепутатів Донецького і Криворізького басейнів у Харкові. До її складу ввійшли території Харківської та Катеринославської губерній, частина Таврійської губернії (доКриму) і прилеглих до них промислових районів області Війська донського. Як прапор ДКР зазвичай використовувала червоний стяг революції.
Незважаючи на те, що сьогодні ДКР здається анархічним і навіть маргінальним псевдодержавним утворенням, ініціаторами її виникнення й ідеологами були люди непрості, вже ніяк не маргінали. Біля витоків держави стояла дуже впливова структура — Рада з’їздів гірничо-промисловців півдня Росії, яка існувала з 1877 до 1918 року. Навіщо ж впливовим промисловцям знадобилося створити нову країну? Проблема була у невдалому адміністративному розділі: підприємців не влаштовувало, що Донецько–Криворізький промисловий регіон розділений на три адміністративні одиниці — Катеринославську і Харківську губернії, а також абсолютно автономну область Всевеликого війська донського, де діяли власні закони.
Більшовики не хотіли, щоб поклади корисних копалин, вугільні шахти і промислові потужності цього регіону дісталися Українській державі. А ще більшовики боялися поділу Донецького промислового району між козацькою республікою Всевеликого війська донського та УНР. Вони ж відстоювали єдність Донецького басейну в межах Радянської Росії.
Із кінця ХІХ століття великі підприємці стали говорити про користь економічної цілісності регіону. Вже до можливої революції 1917-го року і політичні, й економічні еліти краю зійшлися на необхідності об’єднання вугільних і металургійних районів краю в єдину структуру.
У республіці була проведена територіальна реформа за економічною ознакою, а також судова реформа — введені єдині форми судочинства. Закріплені податки для великих підприємців, але при цьому були повернуті раніше конфісковані гроші приватних банків. Також було введене безкоштовне навчання для бідних дітей, і відкриті курси лікнепу, розроблена программа зі створення дитячих літніх таборів. У республіці булла націоналізована велика промисловість, зокрема, металургійні заводи, ліквідовані акціонерні товариства.
Після завершення процессу об’єднання республіки область розбили на 12 адміністративних районів, у кожному з яких діяло по 10-20 місцевих рад. Сьогодні територія колишньої ДКР перебуває у дев’яти областях двох держав: це Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Запорізька області, а також частина Харківської, Сумської, Херсонської, Миколаївської та Ростовської областей.
У радянських історичних матеріалах про утворення ДКР йдеться, що її засновником був знаменитий революційний діяч Федір Сергєєв, більш відомий як товариш Артем. Протее на вище згаданому першому з’їзді більшовики ще ніяк не впливали на просте прийняття рішень. А самого Сергєєва не було не тільки на з’їзді, а й взагалі в Росії — до моменту лютневої революції він ще жив в Австралії. Особистість Артема є неоднозначною й одіозною. Революціонер брав участь у збройному повстанні робітників у 1905 році, зазнав переслідувань, сидів у в’язниці, а також був засланий до Сибіру. Незважаючи на це, він все-таки пробрався до Австралії, де й осів на деякий час. До Харкова Сергєєв повернувся 1 липня 1917 року. До цього часу місто вже входило до складу нової територіальної одиниці — ДКР.
Не варто забувати, що в той час, коли руйнувалася Російська імперія, в Європі вирувала Перша світова війна. У лютому 1918 року був підписаний сепаратний мирний договір, в якому одна з країн конфлікту домовляється з іншою про перемир’я без відома і згоди союзників. При цьому, щойно утворена молода ДКР відразу ж булла окупована австро–німецькими військами. УНР, яка уклала сепаратний мир із Німеччиною ще за більшовиків, також претендувала на територію ДКР і тому попросила Німеччину про захист своїх територій від зазіхань Радянської Росії.
Столиця республіки Харків булла окупована 7-8 квітня 1918 року. Після цього головним містом ДКР став Луганськ, а 28 квітня уряд евакуювався за Дон. До травня республіка практично припинила своє існування — її повністю зайняли австро–німецькі війська. Але вже у жовтні в Німеччині сталася революція, і до листопада 1918 року вона визнала свою поразку у Першій світовій війні. Війська стали залишати окуповані території, без німецької підтримки УНР також припинила своє існування. До кінця листопада уряд ДКР повернувсядо Харкова. Щоправда, у новоявленої республіки був впливовий противник в уряді більшовиків — йдеться про наркома у справах національностей Йосипа Сталіна. Він жорстко виступав за ліквідацію республіки, створеної не за національною, а за економічною ознакою. При цьому, думкою її жителів ніхто не цікавився. Після цього було прийнято відповідну постанову, і територію ДКР приєднали до Радянської України.
Як бачимо, спроби відокремлення частин східної території України вже тоді були невдалими. Лише рік існування Донецької народної республіки не приніс бажаних результатів Росії. Сьогодні ж залишається лише сподіватись на наших Героїв, які ціною власного життя забезпечать нам мирне небо над головою та збережуть кордони держави.
Підготувала Уляна КОПОТЬ.
