Зважаючи на події в сучасному світі, на людину все більше впливають різного роду зовнішні чинники, що позначаються на її психологічному стані. Багато людей стараються самотужки справитись зі стресом та його наслідками, навіть не підозрюючи, що цим самим ще більше наражають себе на небезпеку.
Наслідки пережитих фізичних або психологічних травм не проходять безслідно. В переважній більшості вони потребують певного періоду життя. Саме у цей період, коли повернутись до нормального життя людина намагається самостійно, і виникає такий стан, як посттравматичний стресовий розлад. Згідно зі статистикою, під цей стан підпадають 10-12 % людей, які пережили досить сильні негативні потрясіння.
Посттравматичний розлад являє собою тип психологічного стресу, що виникає на фоні критичних ситуацій, в яких опинилась людина. Ці ситуації напряму зв’язані з безпосередньою загрозою життю самої людини, її друзів, рідних.
Найчастіше дані відхилення зустрічаються в потерпілих, які вижили після різного роду бойових дій, катастроф, стихійних лих або теротистичних актів. Також досить гостро стоїть питання домашнього насилля, що в даний момент є досить поширеним явищем, на фоні якого і виникає посттравматичний стресовий розлад. Будь-яка з вище перелічених подій досить глибоко може торкнутись психіки людини, тим самим руйнуючи звичний спосіб існування.
Симптоми ПТСР можуть з’явитися раптово, поступово або нагадувати про себе час від часу. Вони можуть виникати ніби на рівному місці, а можуть «запускатися» чимось, що нагадує людині про страшну подію або пов’язане з нею. Це може бути місце події, шум, запах, образи.
Типові ознаки включають епізоди нав’язливих спогадів, снів (часто з елементами жахів), які виникають на фоні хронічного почуття «заціпеніння» та емоційної притупленості, відчуження від інших людей, відсутності реакції на навколишні події, втеча від діяльності та ситуацій, які віддалено нагадують про травмуючі події.
В окремих випадках мають місце драматичні, гострі спалахи страху, паніки та агресії, які провокуються стимулами, що викликають несподіване нагадування про травму або першу реакцію на неї.
Із вищезгаданими симптомами та ознаками часто поєднуються тривога та депресія, нерідко зустрічаються суїцидальні думки, часто мають місце зловживання алкоголем та наркотичними речовинами. Серед емоцій переважають гнів та дратівливість; почуття провини, сорому або самозвинувачення; почуття недовіри та зради, а також «несправедливості долі»; почуття безвиході; відчуття відчуженості.
Вплив тривалих, екстраординарних психотравмуючих подій, які пов’язані із загрозою життю, призводить до певних особистісних змін: загострюються одні особливості особистості, інші — нівелюються. На фоні таких подій проявляються невластиві людині риси. Оточуючі можуть сприймати людину з ПРСР як таку, що підмінили.
Значення у розвитку ПРСР мають резервні можливості організму та зовнішні фактори.
Діти, підлітки, люди похилого віку більш вразливі до появи психопатологічних реакцій на стрес. У жінок частота ПТСР в середньому в 2 рази вища, ніж у чоловіків. Екстремальні події, створені людьми, мають більший травматичний вплив, ніж природні.
Люди з посттравматичним стресовим розладом розуміють, що знаходяться в нездоровому стані. Дехто з них звертається за допомогою до психіатрів та психологів зі скаргами на депресію, агресивні прояви, розлади сну.
Проте, зважаючи на високу психологічну культуру українців та на страх стигматизації по причині звернення за психіатричною допомогою, часто особи, які мають ПТСР та не потрапляють в поле зору психологічних кризових служб, намагаються подолати прояви розладу самостійно. На жаль, часто це відбувається за допомогою алкогольних напоїв та наркотичних речовин. Проте варто сказати, що під впливом тривалого стресу в людей часто з’являються вегетативні дисфункції — серцевий біль, розлади травлення, порушення сну або загострення. З цими скаргами люди звертаються до лікарів-терапевтів, кардіологів, гастроентерологів. Тому лікарі повинні з особливою уважністю ставитися до своїх пацієнтів, які приїхали з тих областей, в яких ведуться бойові дії або були їх учасником. В разі найменшої підозри про наявність ПТСР вони мають направити таких пацієнтів до лікарів-психологів, психіатрів. Роль лікарів у цьому — надзвичайно велика. Якщо є контакт з родичами або близькими людьми пацієнта, краще поінформувати їх про важливість відвідування психіатра або психотерапевта.
Якщо за певних обставин вам доведеться працювати або спілкуватися з людиною, яка має ПТСР, пам’ятайте, що при взаємодії важливо створити атмосферу довіри та безпеки. Не тисніть, не намагайтесь у будь-який спосіб допомогти. Наберіться терпіння та спробуйте зрозуміти людину. Особи з ПТСР можуть часто говорити про психотравмуючі події або про інші актуальні переживання — слухайте! Розмови про травму — це шлях до одужання. Бо можливості давайте людині підтримку, вірте в її сили, будьте щирими.
Якщо вам дозволяє формат роботи, поступово спрямовуйте думки людини на позитивне майбутнє (родина, звички, робота, відпочинок). І найважливіше — будьте щирими та відвертими. Не давайте ілюзорних обіцянок. Іноді навіть просто побути з людиною мовчки — це вже маленька психотерапія.
Христина КИЛЬЧ, соціальний педагог Зіболківської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
