Що потрібно людині, аби вона могла сказати: я щасливий! Очевидно, передусім, треба, щоб була робота до душі, яка приносила б задоволення і радість, щоб усім єством відчувати те, що ти робиш, що необхідне людям і суспільству. Можливо, не всі зі мною погодяться у такому визначенні поняття «щастя». Комусь воно видається надто приземленим, недосконалим, але герой моєї розповіді — щасливий.
Юрій Михайлович Багрій родом із лісового краю, з Самбірського району. Тому ще змалечку відчував своє споріднення з живим зеленим оточенням. І коли настав час обирати життєвий шлях, стежина привела хлопця на факультет лісового господарства Львівського лісотехнічного інституту.
Студентські роки промайнули, як весни. Молодим інженером лісозаготівельної галузі прибув за скеруванням у Республіку Комі на «Ліспромкомбінат» Міністерства оборони. Набуті у обласному виші знання впевнено застосував на практиці. Відпрацювавши три
роки, повернувся на Україну. Вже на початку своєї трудової діяльності Юрій Михайлович усвідомив, що ліс вимагає не лише любові, а й енергії, що для досягнення в роботі позитивних результатів потрібно працювати з перспективою і вкладати душу, виконувати свої службові обов’язки не лише за велінням, а за покликом серця, як справжній патріот. Одна справа — просто любити ліс, інша — працювати в ньому і все робити для збільшення його площі, підвищення продуктивності і якості лісонасаджень.
1963 року прийнятий в Жовківський держлісгосп, де старанно набирався професійного досвіду. Далі були різні організації. А з 1994-го й понині він трудиться у Жовківському ДЛГП ЛГП «Галсільліс». Щоправда, ще на початках виконував обов’язки керівника міжгосподарського спеціалізованого лісового підприємства. Сьогодні, обіймаючи посаду інженера з реалізації лісу, Юрій Михайлович займається багатьма важливими справами, має цілу низку обов’язків. Можна сказати, він «цифровий центр підприємства», а ще під його пильним наглядом проводяться різні рубки (санітарно-вибіркові тощо), озеленення (посадка нових лісів), і безліч інших завдань. Адже зелені насадження постійно потребують догляду. Це лише необізнаній людині здається, що ліс сам по собі росте. А лісівники достеменно знають, скільки сил, уміння, знань і любові потрібно віддати посадженим деревам, щоб через роки гомонів молодий ліс і радував нас.
Понад три десятиліття цей невтомний чоловік на лісівничому пості. Це час, відданий примноженню, збереженню і дбайливому використанню зелених скарбів рідного краю. А нагороди… Вони, немов віхи пройдених років.
«Успіхи в роботі неможливі без надійної підтримки трудового колективу і колег, керівництва підприємства, — ділиться в розмові ювіляр. — Якщо хороші люди поруч, існує взаємна повага й довіра, тоді й будні дарують стільки гарних моментів».
І погода у власному домі пана Юрія ясна. Більше півстоліття не вивітрювалося літнє тепло сімейного вогнища, яке охороняла дружина-берегиня Галина Дмитрівна. Пишаються батьком і син Валерій (щоправда уже покійний) та донька Оленка, які подарували п’ятеро онуків та п’ятеро правнуків.
Не злічити лісових стежок, якими пройшов Юрій Михайлович. Він каже, що відчуває кожне дерево, кожну травинку у «своїх» лісах.
Так, своєю працею, всім своїм трудовим життям ювіляр подає гідний приклад для наслідування молоді, яка прийде на зміну.
Нехай і надалі Ваш життєвий шлях стелиться надією, втіленням нових задумів, добротворенням!
Зоряна ГУМНИЦЬКА
