Боротьба з «релігійним дурманом» в СРСР почалась після Жовтневого перевороту — в 1920-х роках. «Головним нашим завданням є сприяння фактичному звільненню трудящих мас від релігійних забобонів», — мовилося в декреті Ради народних комісарів від 23 січня 1918 року. І почали з викорінення звичаїв, в тому числі виконання «музичних творів на релігійно-біблійну тематику». Тобто колядок і щедрівок.
Замість них почали з’являтися ось такі «шедеври»:
«Нова радість стала, яка не бувала:
Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла.
Де цар був зажився, з панством вкорінився,
Там з голотою простою Ленін появився!».
«Добрий вечір, господарко,
Наша славная доярко,
Скільки зірок небо має,
Та ясніш ота палає,
Що на грудях ваших сяє!
По надоях, героїне,
Ми вам раді щедрувати —
По Вкраїні першість взяти!»
Боролися зі зимовими традиціями українців рішуче. Проводили антиріздвяні та антивеликодні кампанії. Дітей вчили: саме у ці свята відбувається найбільше злочинів і пияцтва. А на уроках перевіряли, чи нема на руках фарби від писанок.
Разом із Різдвом таврують ганьбою і саму ялинку. Її називають антирадянщиною, «попівським звичаєм» і релігійним непотребом. Дехто все ж ставить її — таємно, за щільно запнутими фіранками.
У 1927 році Сталін посилює антирелігійну кампанію. Для більшості скасовують і вихідні на релігійні свята. «У день нового року і дні всіх релігійних свят (колишніх особливих днів відпочинку) робота проводиться на загальних підставах» (1929 рік, постанова РНК СРСР).
Однак через деякий час, зрозумівши, що заборони не діють, урядовці змушені міняти тактику. 28 грудня 1935 року в газеті «Комсомольська правда» з’являється допис «Давайте влаштуємо до Нового року дітям хорошу ялинку!». Його пише секретар ЦК КП(б)У Павло Постишев. Він пропонує ставити ялинки в школах, дитячих будинках, піонерських палацах, дитячих клубах, театрах і кінотеатрах. Ялинку дозволяють, але не різдвяну. Зірка на ялинці вже не восьмикутна, Вифлеємська, а червона — п’ятикутна. Таким чином ялинку виривають із релігійного контексту. І розробляють нові — радянські традиції. Іграшки — «герої революції», червоні сурмачі, барабан-щики і кавалеристи в будьонівках, шахтарі і космонавти, нафтові вишки і ракети. А на кульках — Ленін, Сталін, Маркс і Енгельс. Тоді ж народжується і комуністичний образ Діда Мороза.
Под «Рождество Христово» в обед
Старорежимный ёлочный дед
С длинной-предлинной такой бородой,
Вылитый сказочный «дед-мороз»,
С ёлкой под мышкой саночки вёз,
Санки с ребёнком годочков пяти.
Советского тут ничего не найти!
(Дем’ян Бєдний)
Після Жовтневого перевороту більшовики «репресували» і святого Миколая. Його оголосили «союзником попа й куркуля» і заборонили. Але спочатку боролися не лише з ним, але й з Дідом Морозом, якого теж сприйняли за релігійного персонажа. Це тривало до тих пір, поки кампанія проти різдвяних свят остаточно не провалилася, а радянська влада вирішила адаптувати релігійні символи до комуністичних реалій.
1935 року дозволили ялинку, а 1937 року — створили світського Діда Мороза замість різдвяного святого Миколая. У 1937 році на святкуванні Нового року в Колонному залі Будинку Союзів у Москві з «підпілля» вийшов Дід Мороз. Новорічні свята — «ялинки» присвячувались досягненням СРСР. Головними героями, окрім Діда Мороза, були революційні матроси, робітники Магнітки, піонери-тимурівці. А ялинка запалювалась від залпу крейсера «Аврори». Дід Мороз малювався як активний учасник державного й громадського життя: він захищає країну від «фашистсько-німецьких» окупантів, літає в космос, будує Байкало-Амурську магістраль, працює на ЕОМ, готується до Олімпіади…
Заміна різдвяних традицій комуністичними не вдалася. 64 відсотки опитаних групою «Рейтинг» у 2016 році відповіли, що в їхніх сім’ях дарують подарунки на Миколая. Їхнім малюкам приносить дарунки святий Миколай. А різдвяна ялинка – улюблений символ. І на ній — зовсім не п’ятикутна зірка.
Марічка НАБОКА.
