Тільки той народ, який на вівтар боротьби за свою волю та державну незалежність приніс у жертву життя найкращих своїх синів, цвіт нації, достойний бути вільним. І тільки той народ, який пам’ятає про ці жертви, який шанує свої могили, здатний відроджуватися знову і знову, підніматися на нову боротьбу, заявляючи про своє природнє право жити вільно.
М. Косів.
Досліджуючи історію побудови меморіальних пам’ятників воїнів Української Галицької Армії в Галичині, що збереглись у Яворові, Рогатині, Винниках, Олеську та на Знесінню, особливу увагу слід звернути на братські могили полеглих героїв навколо величного пам’ятника в м. Раві-Руській у виконанні легендарного українського скульптора Сергія Литвиненка (1899-1964 рр.).
Відкриття та освячення пам’ятника в Раві-Руській детально описано в літописі «Червона Калина» за 1936 рік (подаємо з незначними скороченнями):
«День 26.VII.1936 р. лишиться не-забутнім для Равщини. В цей день був відслонений і посвячений величавий Пам’ятник Поляглим Борцям за Волю України. О год. 10-ій почалася торжественна Служба Божа, що її відправив о. дек. М. Дороцький з Потелич в асисті о. Заяца (Любича Князі) та о. Бахівській (Корчмин). На це свято прибули церковні процесії з сіл: Потелич, Гребенного, Річок, Тенетиськ, Забір’я, Селиськ, Гійча і Голого Равського. Впорядчиками була студентська молодь з Равщини, побратими з сокільських гнізд з Рави-Руської, Річок, Дев’ятиру і Потелич та луговики в одностроях з Камінки Боброїди.
Збірна панахида за поляглих, жалібні пісні і відправа 18-ох священиків під проводом старенького срібноволосого о. Раставецького залишили дійсно незатерте вражіння.
Зпід церкви вийшли точно в год. 12.20 вполудне делєгації з вінцями. На самому переді несли оба львівські делегати п. О. Карпінський та інж. Я. Гузар дуже гарний вінок від О.В.М. у Львові. За ними ступали повагом ще 223 делєгації з вінками з квітів, збіжжя, овочів, деревини і т.д. з написами від студентства в Равщині, від усіх установ і товариств у Раві-Руській, далі з Жовкви, Яворова, Мостів Великих та від ріжних товариств з сіл Равщини з написами у честь поляглих.
За процесіями йшло найменше 7.000 людей. Вистане згадати, що коли священики дійшли двокілометровою дорогою з церкви на цвинтар в год. 1.40 пополудні і почали відправляти молитви біля пам’ятника, народ надходив ще на цвинтар майже до кінця свята. Всіх учасників начисляють до 10.000 осіб.
Довкола трьох спільних могил, у яких спочиває понад 100 стрільців У.Г.А., обрамованих бетоном, з квітниками і з плитами з виритими роками 1918 – 1919, станули делєгації з вінками і впорядники в чотирикутник, щоб ось так уможливити священникам посвятити величавий пам’ятник.
З відслоненням пам’ятника багатотисячна маса народу мов зачарована вдивлялася у маєстатичну постать жінки (алєґорія України) – з убитим стрільцем – долота відомого нашого різьбаря С. Литвиненка. Це, безумовно, найкращий пам’ятник того різьбаря.
За дійсно мистецьку працю при будові цього пам’ятника поляглим, яка тревала
5 місяців, ґратулювали сердечно мистцеві різьбареві С. Литвиненкові численні інтеліґенти та священики».
На щастя пам’ятник зберігся у первісному вигляді. За спогадами мешканців міста похилого віку, за більшовицької окупації були спроби знищення пам’ятника. Скульптурну композицію вандали декілька раз поливали кислотою. Частково знищили напис зі св. Євангелія: «Більшої любові немає, як хто життя своє віддасть за друзів своїх».
Пам’ятник потребує професійної реставрації – необхідно зняти фарбу з скульптурної композиції, виправити пізнішу помилку скороченого напису: «Філія т-ва С. В. М.». Має бути: «Філія т-ва О. В. М.» (Філія т-ва Охорони Військових Могил).
При детальному огляді пам’ятника нами були виявлені три фрагменти декору, яких не було на пам’ятнику на момент його відкриття. Йдеться про масивну чавунну таблицю з Хрестом, оповитим гілкою та цифрами по обі сторони Хреста: «1918» на синьому тлі. На звороті таблиці – залишки обрізаних гвинтів. Таблиця стояла без будь-якого кріплення в нижній частині фундаменту. Поза всяким сумнівом, виявлена таблиця – цінне художнє литво та німий свідок нашого героїчного та трагічного минулого.
Другий виявлений фрагмент – металевий терновий вінок, який і зараз вільно лежить на одній із братських могил. Третій фрагмент – розп’яття Ісуса Христа, яке, ймовірно, не має нічого спільного з попередніми фрагментами.
Із метою запобігання викрадення або знищення таблиці, як це сталося з пам’ятником воїнам УПА в Раві-Руській, зусиллям авторів та місцевого краєзнавця п. Зиновія Юськіва, таблиця була переміщена у архів міської ради м. Рави-Руської. Після переміщення таблиці, виникло два запитання: де були встановлені виявлені раритети, та якою повинна бути їх подальша доля?
На початку 1920-х років на Галичині було 392 військові некрополі з 51514 груповими могилами, в яких покоїлись останки 84384 воїнів. У відповідності до ст.ст. 225 та 226 Версальського мирного договору, Польська держава зобов’язувалась утримувати усі військові цвинтарі та окремі військові поховання з часів 1914-18 років. Стосувалось це також кладовищ та могил українсько-польської та польсько-радянської воєн.
Польський уряд виділяв кошти на перенесення одиноких українських могил на збірні військові кладовища. Особливо активним цей процес був у кінці 20-х, початку 30-тих років, коли проводилась т.зв. “комасація” (ущільнення) цвинтарів, що мала виразний антиукраїнський підтекст, тобто ліквідацію поодиноких могил і окремих груп поховань.
Загалом, навколо Львова було повністю або частково знищено близько 30 військових поховальних комплексів. Збереглися хіба що ті, котрі загубилися в лісах чи на околицях цивільних кладовищ.
Автори припускають, що загиблі вояки УГА були захоронені на площі навпроти пам’ятника на початку 20-30-х років. Під час «комасації» окремі могили вояків УГА були перенесені в три братські могили, над якими в 1936 році постав величавий пам’ятник, гідний пам’яті полеглих героїв. Таблицю та терновий вінець, ймовірно, невідома особа таємно зберігала до кращих часів, встановивши її довільно на фундаменті пам’ятника на початку нашої незалежності.
Долю таблиці та тернового вінця має вирішити громада міста за підтримки державних чиновників.
Михайло ДМИТРІВ,
Степан ПАХОЛКО.
