І мертвим, і живим, і грішним, і святим…
Проща вірян до святих місць Забір’я (Жовківський район), Угнева, Карова, Корчмина, Стаївки та Белза (Сокальський район).
Тут особлива атмосфера, як кажуть, аура: ікони місцевих майстрів унікальної школи живопису 17-18 століть, чудовий іконостас, споруди, намолені місця… Звичайно, головною окрасою є церква Пресвятої Трійці, збудована з дерева, без єдиного цвяха, три століття тому на окраїні містечка
у 1720 році.
У 2013 році з числа 16 дерев’яних церков Карпатського терену Польщі й України до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО було внесено чотири храми, розташовані на території Львівської області. Серед них два — у Жовківському районі. Це церкви Зіслання Святого Духа в с. Потеличі (1502 р.) та Святої Трійці у м. Жовкві (1720 р.).
У неділю, свята і будні до діючого храму-музею часто заходять групи екскурсантів, туристів, паломників, іноземців, що прибули з Польщі, Австрії, Німеччини, Чехії та країн далекого зарубіжжя — Канади, США, Китаю, Японії, Південної Кореї, Близького Сходу, Африки.
— Це найбільше вражає наших людей, — каже настоятель церкви Святої Трійці отець Василь, — храми, святі місця, пам’ятники Жовківщини, Львівщини зацікавлюють усе більше жителів, туристів.
Відрадно і те, що наші люди забувають про суєту суєт світу цього, проблеми, зупиняються, заспокоюються. Хочуть поглянути навколо себе, задуматись… Здавалось би, туристів із далеких світів — Європи, Азії, Африки — немає чим здивувати. Але ж ні! Вони — у захваті, адже збережено такі унікальні шедеври, яким немає ціни!
Тепер люди частіше відвідують Палестину, Гріб Господній, святі місця у різних куточках світу. І це добре, бо люди змінюються. Але іноді у себе під боком не бачать справжніх культурних скарбів.
На прохання вірян часто організовуються поїздки у сусідній Яворівський район, с. Страдч, до унікальних там місць і святинь, до с. Зарваниці, що на Тернопільщині, до нашого святого джерела, що на Заглині.
Пригадується мені і чудова недільна проща через Раву-Руську у с. Забір’я, Угнів, Карів, Корчмин-Стаївку, Белз.
Капличка Матері Божої у Забір’ї, цілюще джерело… На горі видно дерев’яну церковцю. А поруч — сучасний цегляний храм, куполи якого виблискували і виднілися в сонячну погоду на всю округу!
Дерев’яна церква, згадують люди, за радянських часів була закрита, як і в більшості селах. Тут, у Забір’ї, вечорами, у дні релігійних свят, потай відбувалися Богослужіння. Це не подобалося тогочасній обласній владі. І храм намагалися розібрати чи перетворити на початку у музей атеїзму, аби назавжди зняти з порядку денного цю тему…
Народ не дав цього зробити. Став на захист церкви. Доярки ферми три дні не виходили на роботу, страйкували жителі села. Розповідає один з учасників події, що тут народився, зараз живе на Київщині. Днями приїхав у рідні краї, щоб зустрітися з ровесниками, земляками…
— Були то нелегкі часи більшовицької, чи пак, комуністичної влади, початку 80-х років 20 століття, ще перед так званою перебудовою… Люди маленького Забір’я захистили свою бідну покривджену церкву… А згодом увійшли в храм… У 1990 році по селах і містах відроджувалися репресовані українські церкви… Загомоніла уся Україна від Заходу до Сходу. А через рік, у 1991 році, 24 серпня Верховною Радою проголошено відновлення незалежної держави — України…
Цілюща вода Забірського джерела, що біля каплички Божої Матері, за своїми властивостями не поступається тій, що є у Заглині, біля с. Монастирка…
Босоніж ходимо по живильній воді, що в облицьованому малому протічному басейні, набираємо з джерела у посуд води і, помолившись, вирушаємо далі у дорогу.
Ідучи через село Річки, захоплюємося старенькою дерев’яною церковцею, тут, поруч, красується ще один величний цегляний новозбудований храм. Прямуємо попри лісництво на Сокальщину у найменше місто України — Угнів, добре відоме з давніх часів.
Оригінальністю будівництва, архітектури подивував усіх угнівський храм, із середини вразив іконами, розписами, оформленням. Особливе враження справила на паломників чудотворна ікона Пречистої Діви Марії, яка є святинею церкви для віруючих округи. Тут почергово відбуваються відправи УГКЦ та УПЦ КП.
На обителі при вході яскрава меморіальна дошка розповідає про те, що ієромонах з Угнова о. Северин Бараник, ЧСВВ, який згодом служив у місті Дрогобичі, був закатований енкаведистами за релігійно-просвітницьку роботу…
Багато цікавого можуть розповісти музеї Угнова, де зібрані стародавній одяг жителів містечка. Деяким екземплярам понад 200 років.
У Карові церква нас вразила неповторністю ікон, архітектури і, звичайно, розповіддю о. Василя про душпастиря, композитора Віктора Матюка (1852-1912) (усім відома його музика до слів «Чом, чом, земле моя, так люба ти мені…»). Тут і пам’ятник, який дивує гостей, збудований українською громадою у далекому 1937 році, біля храму на цвинтарі.
Серед чималої спадщини цього композитора, де виразно чуються інтонації побутового романсу і народних пісень, відома також музика до «Гамалії» та «Заповіту» Т. Шевченка, музика до драми Івана Франка «Три князі на один престол» і багато інших, які набувають нині правдивого визнання і справжнього звучання.
У Сокалі є школа мистецтв, названа на честь визначного композитора, діє чудова кімната-музей.
Село Корчмин під час операції «Вісла» відійшло до польської території, а місце, де з’явилася багато віків тому Божа Мати, залишилося на території України (за два кілометри від села Стаївки). Тоді, під час переселення українців, мало хто думав про те, щоб взяти з собою чудотворну ікону.
Так вона опинилася в Польщі. І лише у 1985 році жителям села Стаївки дозволили приходити на місце паломництва. Від 90-х років розпочали впорядкування території, поставили фігуру Божої Матері, дерев’яну каплицю, котру привезли зі Стаївки. Під кінець 90-х насипали невеликий курган, а на ньому — два обеліски у пам’ять про людей, які боронили волю України.
Чудотворним місцем сіл Корчмина і Стаївки особливо опікується п. Павло Возняк родом із Корчмина і його рідні — Василь, Марія, Петро, щомешкають в Угнові. Все це нині доглянуто, і прочани мали змогу
переконатися, пройнятися болем за долю села Корчмина, яка живе у серцях переселенців, їхнє близьких і рідних, знайомих, очевидців цих подій, мешканців, недалеко розташованих сіл Сокальщини…
У 1990 році ікону перевезли до Кракова для виконання реставраційних робіт. По тому образ Богоматері експонували в фундації св. Володимира в Кракові. З 20 жовтня 1998 року ікона Корчминської Богоматері знаходиться в церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Любліні, а в храмі у Корчмині — копія, виконана у 2004 році у Львові. У 2006-му образ ще раз реставрували в Любліні.
Ось така історія цієї святині українського народу, яка зараз перебуває на чужині. Про неї багато почули прочани. Коли вона повернеться на Україну — невідомо. Люди тепер висловлюють велике занепокоєння її подальшою долею і не хочуть згадувати про те, що до недавнього часу вона була під великою загрозою.
«Ця ікона повинна зайняти своє належне місце в церкві, — пише Надія Забокрицька у статті «Образ плакав і мінявся…» — бо від Корчминської Божої Матері заступництво і охорону отримують всі, хто відкриває їй своє серце щирою молитвою і покаянням, бо цей образ посланий нам самою Богородицею для нашого спасіння».
Місто Белз, якому понад 1100 років із часу першої літописної згадки, заслуговує особливої уваги. Ми це зрозуміли, як тільки вийшли з автобуса на прохання отця Василя.
Із 1951 року у місті діє Державний заповідник «Княжий Белз».
У XII-XV століттях Белз був столицею окремого князівства, яке хоч і потрапило у залежність до інших, але серед руських князівств могло найдовше протриматися на історичній арені, навіть переживши Галицько-Волинське.
Добре зберігся барокковий костел Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці сестер-домініканок (1635), який сьогодні є церквою св. Миколая, найвизначнішою спорудою міста. А дерев’яна церква св. Параскеви (1762-1766), що неподалік, є чи найцікавішою з точки зору архітекторів.
У 1938 році на місці, де був дитинець Белза, побудовано Кальварію — хресну дорогу. Її зовнішній вид вражає… Кальварія складена з цегли і має 14 стацій — капличок. В одній із них вміщена копія Ченстоховської Матері Божої, яка була колись у Белзі. За легендою, її написав в Єрусалимі на кипарисовій дошці через 13 років по смерті Господа учень Христа Лука. А
потрапила ікона на давньоруські землі через князів. А далі — у Белз, через шлюби руських княгинь із галицькими та польськими князями.
Копію ікони Матері Божої паломники мали змогу оглянути та помолитися до неї в одній з капличок. Оригінал ікони Матері Божої знаходиться у Польщі у м. Ченстохові.
Вас також можуть збагатити духовно книги Юрія Николишина «Земля Львівська», туристична енциклопедія «Львівщина», інтернет-портали, джерела про Белз. Факти ці — багаті, детальні, унікальні.
Ярослав КОЗАК
