Українське Різдво-Коляда – це Свято Різдва Світа і хвали Господу-Творцю. В Святах Коляди й Щедрого вечера є основні складові староукраїнської культури й релігії – і на ідеології цих свят стоять інші згадані свята, містерії й релігійні обряди…
За звичаєм, до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання, застеляли нові або чисто випрані скатертини, рядна й рушники. Обов`язково намагалися справити обновку (новий одяг) для всіх членів родини та купити нового посуду.
Особливо слідкували, щоб Божа їжа була вийнята з печі зі сходом сонця. Для остаточного приготування куті до звареної пшениці додавали мед, волоські горіхи, мак та родзинки (пшениця вважалася символом вічного життя, а мед – вічного щастя святих на небі).
Готуючись до вечері, родина одягала ошатний одяг й нетерпляче чекала першої зорі на нічному небі, бо зранку годилося постити й нічого не їсти.
Свята вечеря – головний ритуал у Свят-вечір. За традицією, перед Святою вечерею на покутті стоїть дідух – останній обжинковий сніп, до складу якого входять: овес,
жито, пшениця, льон. Дідух знаходиться у хаті протягом тижня: його присутність приносить у родину гарний настрій, затишок і святковість.
Розпочинаючи Святу вечерю, на столі запалюють різдвяну свічку – пам`ять про душі предків. Господар з молитвою набирав з горщика у нову макітру кутю, додавав тертого маку та медову ситу й ставив на стіл. За традицією, стіл мав бути багатим — мати 12 пісних страв: кутя, узвар, горох, капусняк, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Після Святої вечері й частування не годилося спати, особливо господареві та господині. Намагалися без потреби не
виходити з хати чи з двору й нічого не позичати до світанку. Лише діти могли віднести обрядову їжу дідусям, бабусям чи хрещеним батькам, які мешкали поряд.
Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров`я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже по Святій вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів і їхніх дітей та віншували їм злагоду й достаток.
Уже в підвечірок йшли перші дитячі ватаги колядників, кожен мав через плече торбинку, куди складали гостинці. Питали у господарів, кому колядувати, ставали перед «застільним вікном» і виспівували магічні вірші-молитви. Люди з вірою, надією та повагою ставились до таких щиросердних «вістунів добра та щастя».
Підготувала
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
