За багато століть свого існування наш народ, що складає різні етноси, зумів створити дуже специфічні школи народного сакрального будівництва. На щастя, ці пам`ятки дожили до нашого часу, ставши унікальними свідками історії та майстерності минулих поколінь. Вони є оригінальні у своєму вирішенні, характерні лише для нашого регіону і вартують того, щоб стати світовим надбанням. Унікальна специфіка цих храмів – внутрішні розписи.
Саме тому, справедливо 21 червня, на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, храм Пресвятої Трійці нашого міста Жовкви – разом з іншими дерев’яними церквами карпатського регіону, був включений у список світової спадщини ЮНЕСКО.
Подібно до людини, кожний храм має свою біографію, історію. В одних вона коротка і почасти трагічна, в інших – тривала і насичена різноманітними важливими подіями. До числа останніх можна віднести і храм Пресвятої Трійці.
Три шоломоподібні бані, зрубна конструкція стін – таких церков у наших краях колись стояло тисячі. Храм був зведений на кошти жовківських міщан за підтримки Костянтина Собеського – сина славетного короля Яна ІІІ Собеського, котрий після смерті батька володів містом.
Ян ІІІ Собеський, який народився в Олеську (Буський район), маючи вільний час, перетворив Жовкву на одне з найважливіших міст Речі Посполитої: перебудував жовківський замок на розкішний палац, активно відновлював і прикрашав міські костели й церкви. Для цього до Жовкви запрошували найкращих митців з Італії та Німеччини.
Щоправда, історія й атмосфера не милували дерев`яну церкву – вона згоріла в 1717 р. Відбудували тризрубний храм, який стоїть і понині, у 1720 р., за підтримки польського королевича Владислава. Це яскравий зразок галицької сакральної архітектури. Храм не є повністю дерев`яний, його ризниця з цегли, прикрашена білокам`яними наличниками та порталом з розібраної вежі жовківського замку.
Троїцька церква цікава неймовірним п`ятиярусним іконостасом з 50 ікон. Перший ярус – «намісний». Тут є головні ікони – Христос, Богородиця, а також «храмова» ікона. Дослідники ще й досі сперечаються, хто з майстрів працював над ним. Найкращим майстром художнього різьблення по дереву в Жовкві на той час був Ігнатій Стобенський, то ж, найімовірніше, йому належить вишукане оформлення іконних рам та стовпів іконостасу, а намісні образи Христа і Богородиці, можливо, належать пензлю Василя Петрановича.
Ікони Христа і Божої Матері писані в типовій світській техніці: олійними фарбами, з максимально вираженим об`ємом. Поза, а також позолочене тло з орнаментом вказують на те, що перед нами – саме ікони. Решта ікон належить Івану Рутковичу та його учням. У намісному ряді перш за все впадає у вічі храмова ікона Старозавітньої Трійці: три ангели в Авраама. На відміну від неперевершеної Рубльовської «Трійці», образ українця затишніший, привітніший, детально виписані сервіровка столу і рум’яні обличчя ангелів за столом, і поважні постаті Авраама з Сарою, що з благоговінням приймають небесних гостей…
Монументальний, золочений бароковий іконостас – як портрет самої Жовкви, біблійні постаті – зовсім як жовківці: продовгуваті овали облич, м’які слов’янські риси. Руткович зумів поєднати традиційний канон з надбанням мистецтва Ренесансу й бароко. Йому вдалося поєднати давні традиції з мистецькими прийомами європейських сучасників. От і народились усміхнені лики святих, чого так нам бракує у повсякденні…
Історично-унікальний іконостас було реставровано шість років тому митцями Львівського інституту реставрації.
До сьогоднішнього дня збереглися розписи на дерев’яних балках у святилищі та вівтарі. Розписи-поліхромія, датовані ХVІІІ ст. З правої сторони – жертвоприношення Авраама. Господь, випробовуючи його віру, зажадав сина Ісаака в жертву. З лівої сторони – “Неопалима купина”, Мойсей – провадир і пророк Ізраїльського народу, молиться на горі Синай, де Бог йому дав Декатилог…
Входячи до храму, ти забуваєш усе земне і буденне, відчуваєш неймовірний спокій у своїй душі, й суєта суєт сьогодення відходить десь далеко-далеко. Відкриті, усміхнені лики святих, випромінюючи теплоту, запрошуючи до молитви.
Сьогодні Святотроїцький храм щоденно збирає вірних для молитви, де отець Василь Батюк проводить Богослужіння.
Унікальне поєднання старовини із сучасністю; занесення храму до спадщини ЮНЕСКО; велика відповідальність за цей храм.
У цьому контексті священнослужителю, адміністратору храму Василю Батюку є що розповісти.
– У лютому 2014 р. буде вісім років, як я на парафії Святої Трійці. За час мого служіння Богу і людям у храмі вдалось багато чого зробити, щоправда усе ми узгоджували з ДІАЗом, так як церква – пам’ятка архітектури, – ділиться отець.
– Намагалися дбати, примножувати, розвивати та збагачувати святиню. Найближчим часом, можливо, ще до нового року, у Львові й на території Республіки Польща відбудеться урочисте вручення сертифікатів нашого визнання. Звичайно, відповідні кошти вже виділено, але це не настільки головне, хоча вони потрібні (утримання, подальша реставрація і т. д.). Найголовніше – про нас знає світ, подивляється, цінить – це радує. Щодо відповідальності, звичайно – це важка, і водночас, приємна ноша. Хоча я, як адміністратор храму, несу відповідальність за все – за охорону праці, за безпеку, порядок.
– Скажіть, будь ласка, як ви поєднуєте священство із вчителюванням?
– Учителем я працюю з 1981 року. Священнослужитель, окрім уряду священичого, отримує уряд учительський, пастирський. А діти – це наше майбутнє. Те що ми прищепимо їм змалку – вдома, в садочку, у школі – воно, закарбується в серці дитини. Дитина – немов той пластилін, що зліпиш, те і буде. Світ дитини – надзвичайний світ, цікавий, допитливий. Я, як колишній вчитель співів, дуже люблю співати. Наприклад, муровані храми мають більшу акустику, співаєш – і звучить. А храм дерев’яний – це немов писанка, тут кожна частинка є намолена.
А ще тішить те, що діточки, яких я навчаю, поспішають до храму, де я є служителем. Отож, у нас двосторонній діалог. Це радує. Що стосується ще церкви, то за час, коли визнано її ЮНЕСКО, неймовірна кількість туристів відвідала нашу святиню.
Храм Святої Трійці – це жовківський шедевр, і наш обов’язок берегти і примножувати для нащадків його.
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
