«Яскравим українським колоритом, мов вишите, вквітчається село. Не охопити до кінця й не спити душею красу його». Прочитавши ці сповнені любові рядки, кожен, хто по-справжньому залюблений у рідну землю, скаже: це про моє село, про мій рідний край, де наймальовничіші краєвиди та найгостинніші люди.
Залюблені в свою маленьку батьківщину і мешканці Забір’я та Синькович. Це невеликі та ошатні населені пункти, де садиби красиві й доглянуті, а люди добрі й небайдужі. Живуть тут майже 2 тисячі громадян, які об’єднались у сильну забірську громаду. Безсумнівно, забірське місцеве самоврядування є окрасою Розточанського краю. Розташоване за 13 км від Рави-Руської, воно ділиться на дві місцини: Забір’я і Синьковичі, де щороку покращують стан приміщень соціального та культурного призначення, дбають про духовний, дитячий та шкільний розвиток. Не забувають і про старше покоління.
Хто сам не «горить», той і інших не «запалює»
Це — життєве кредо завжди привітного, мудрого та виваженого чоловіка, який користується глибокою повагою земляків — сільського голови Зеновія Сенька. Які б труднощі та перепони не ставали на його життєвому шляху, в майбутнє він завжди дивиться з оптимізмом. Бо знає: все можна здолати, якщо згуртуватись, заручитись довірою людей. А ще — коли є бажання творити в рідному селі комфортні умови
для життя й відпочинку, де б кожен — від малого до великого — почувався щасливим.
Усі соціальні ініціативи активно впроваджують в життя господарки, спрямовують роботу ради та виконавчого комітету, депутатського корпусу в особах — Віктора Гнідця, Галини Копровської, Любові Періг, Степана Баковського, Світлани Левонової, Володимира Кобрина, Петра Ледвія та інших — на те, щоб зробити для людей
якомога більше добрих справ. Так, люди мають сьогодні вірити владі, а для того,
щоб цю віру зміцнити, потрібно створити належні умови для їх проживання. Кожне діяння спрямоване лише на добро, розвиток, краще майбутнє життя всієї громади. «Знаю: якщо від зробленого тобою добра людям стає краще, заради цього і варто жити, — переконаний Зеновій Михайлович. — Люблю щирих, порядних людей і завжди прислухаюся до їхніх мудрих порад. Стараюся не вирішувати питання одноосібно. Поважаю скептиків — хто, як не вони, завжди тримають у життєвому тонусі. Вважаю, що той, хто сам не «горить», той і інших не «запалює»…
Довідковий, інформаційний та освітній центр
Бібліотека на селі є найбільш доступним культурним закладом для місцевої
громади і виконує чимало місій. Це своєрідний довідковий, інформаційний та освітній центр і місце реабілітації соціально-незахищених прошарків суспільства. Забірська бібліотека — спадкоємниця першої читальні на селі, якою завідує фахівець із 34-річним стажем Надія Семочко.
Кожен, хто переступає поріг книгозбірні, поринає у чарівний світ книг. Невеличке, але затишне приміщення з міні-музеєм, прикрашене панорамою рідної місцини, предметами декоративно-ужиткового мистецтва минувшини та нового часу, автентичними зразками одягу з «бабусиної скрині», створює атмосферу затишку та комфорту.
Доброзичлива, сумлінна, справжній енту-зіаст бібліотечної справи — саме такою є Надія Андріївна. А ще вона безмежно любить своє село, робить усе, щоб життя
навколо неї вирувало, було цікавим та змістовним. Її професійне кредо: іти в ногу з
часом. Саме під її орудою місцева книгозбірня стала рідним домом для більшості односельців — від школяра до пенсіонера, тут можна почитати книгу або га-
зету, поспілкуватися, цікаво провести вільний від повсякденних клопотів час.
Бібліотека обслуговує понад 500 користувачів. Атмосферою доброзичливості, добра і душевного тепла оточені всі, хто відвідує цей дивосвіт — книгозбірню. А нагородою для Надії Семочко за відданість улюбленій справі щорічно є подяка від голови місцевої господарки.
Диво-казка поряд…
Дитинство — це дитячий вік і дитячі роки, період життя, в якому закладається підґрунтя, фундамент особистої активності, особистісних якостей і властивостей, цінностей, що визначають майбутнє життя малюка.
Неповторна диво-казка ось уже тринадцятий рік функціонує в Забір’ї. Не кожен
населений пункт Жовківщини може порадувати своїх найменшеньких мешканців дошкільним навчальним закладом, та ще й таким — просторим, вишуканим, комунікативним. Саме така, ціла самостійна країна, імперія, особливий дитячий світ, який В. Сухомлинський образно називав «казковим палацом» своїм дитячим життям радує неповторний Розточанський край.
Сорок троє дівчаток та хлопчиків відвідують дитсадок. Цьогоріч ще й для потреб малечі з особливими потребами на базі дошкільного закладу створено інклюзивну групу. Таким діткам потрібна більша увага, яку безпосередньо приділяє асистент-вихователь. Завдяки завідувачу Наталії Луців, спеціалісту І категорії Наталії Івануса, спеціалісту ІІ категорії Марії Пиріг, вихователям Надії Копровській, асистент-вихователю Оксані Огорілко малеча пізнає ази першої абетки, вчиться бути добрими та ввічливими, знаходить перших друзів, і звичайно, перші розчарування. А кухар
Оксана Кобрин, помічник-кухаря Ольга Сенько смачненько їм готують, щоб вони мали силу все осягнути та здолати. Щорічно садочок поповнюється новинкою. Так,
цьогоріч закуплено наочно-дидактичний матеріал.
Дитячі роки є найпрекраснішими і безтурботними в житті. Все навколо здається таким цікавим, неповторним, веселим. І ці моменти зберігаються у дитячій пам’яті найдовше.
Тепло, затишно, надійно…
Саме так можна охарактеризувати аль-маматер в Забір’і. Школа — наш другий
дім. Велику частину свого життя ми про-водимо у стінах навчального закладу. У Забірській ЗОШ навчається 121 учень. 17 компетентних та завзятих учителів стараються донести до учнів усе те, чого ті хочуть навчитися. Як зазначає Степан Баковський, директор зі тридцятирічним стажем керування, найбільше чим пишається
— це те, що йому вдалося сформувати хороший, стабільний, дружній колектив однодумців та помічників. У якому він, як керівник, завжди знаходить підтримку, розуміння і, відповідно, результат. За останні роки Забірська ЗОШ покращала в матеріальному плані. Звичайно, завдячуючи як місцевій владі в особі голови села Зеновія Михайловича, так і керманичів району, області.
«Я собі не уявляю, як це, керуючи шкільним колективом, не читати районну пресу. Адже ми маємо можливість постійно висвітлювати свою роботу і бути постійними читачами районки. Трішки болить душа, що народ пасивний став. Але ми
— школа і село Забір’я — намагаємось завжди бути одними з кращих дописувачів і підписувачів на районку. Хотів би звернутися до всіх мешканців району. Районку нашу виписуйте, читайте бо це є наше життя. Є де себе показати і є що
почерпнути для себе», — робить висновок директор школи.
Мальовничі пагорби села Забір’я в будь-яку пору року ваблять око. Як і кожен населений пункт нашого краю, це село має свою історію, в якій, мов у дзеркалі, відображено ті події, що відбулись упродовж останніх років.
Духовна твердиня
Українське село неможливо уявити без церкви. Сакральні споруди з давніх віків розташовувалися в центрі населеного пункту та були джерелом віри і духовною твердинею. Такою твердинею більше 150 років є і храм Святої Великомучениці Парасковії в Забір’ї.
2014 року, у листопаді преосвященніший владика Михаїл Колтун, правлячий архієрей Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ, разом зі священнослужителями освятив наріжний камінь під будівництво нового храму. Нова церква — центральна споруда масштабного християнського культурно-спортивно-оздоровчого комплексу, проект якого з ініціативи голови села Зеновія Сенька розроблено шість років тому. Адже саме тут буяє життя та твориться нова історія сільської громади.
Сьогодні на співочому полі проходять різнобічні пісенно-розважальні програми для односельчан; дитячий та спортивні майданчики — тішать наймолодших його мешканців. А футбольний стадіон, на якому щороку проходять ігрові баталії на Кубок Перемоги, доповнює весь ансамбль комплексу. Не менш привабливих обрисів набирає уже новий храм. Роботи тут тривають…
Якісна допомога — шлях до оздоровлення нації
Кожна людина має природнє невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство й держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я та збереження генофонду народу України.
Із перших днів здобуття нами незалежності Україна, соціально орієнтована демократична держава, проголосила здоров’я і добробут своїх громадян найвищою цінністю, визнала охорону здоров’я населення найважливішим обов’язком суспільства і взяла на себе гарантії щодо забезпечення всім громадянам реалізації права на охорону здоров’я та медичну допомогу.
Проблема забезпечення сільського населення кваліфі-кованою медичною допомогою до певної міри актуальна в усьому світі, незважаючи на різний соціально-економічний устрій країн та ступінь їх розвитку.
Наша країна, особливо в сільській місцевості, зробила певний прорив, змінивши фельдшерсько-акушерські пункти на амбулаторії сімейного типу. Минулоріч увійшла в дію медична реформа, де кожен українець обирав сімейного лікаря, терапевта чи педіатра, до якого першочергово і звертатиметься за допомогою. Саме завдяки цій реорганізації наш район мав би втілити головну реформу первинної медицини якнайкраще, звичайно, враховуючи побажання пацієнта. Але не так думалось, як сталося. От, приміром, у с. Забір’ї й досі немає головного лікаря, тобто, сімейного лікаря. І це проблема. Велика. Хоча сільський заклад забезпечений усім необхідним для функціонування, і з місцевого бюджету продовжують щороку вкладати кошти. Місцева сільська амбулаторія нині швидше нагадує компактну міні-поліклініку, де є фізкабінет, стоматологічний кабінет, невеличка, цілком сучасна лабораторія для проведення аналізів.
Від професійного рівня медичних працівників, від технічного оснащення, створення побутових умов тощо назагал і залежатиме здоров’я громадян, а з ним і демографічна ситуація у місцевій раді. А від вчасної і кваліфікованої медичної допомоги залежить не тільки здоров’я, й почасти життя. З цим, безперечно, погодяться усі.
Тут плекають майбуття
Кожна школа повинна прагнути до самовдосконалення й поліпшення. Час не стоїть на місці. Разом з ним змінюються вимоги до освіти, з’являються нові стандарти навчання, сучасне обладнання. І для того, щоб все це працювало, потрібен керівник, який чітко розуміє завдання, поставлені перед ним, який здатний вивести школу на більш високий рівень.
Порозуміння щодо стратегічних для місцевої громади завдань і самої тактики їх досягнення між директором школи і головою громади дає вагомі результати. Так, спільними зусиллями Світлани Левонової та Зеновія Сенька, фаховим педагогічним колективом вдалось створити для Синьковичів школу сучасного мислення. Відтак найголовніше: тут надалі високо триматимуть рівень сільської освіти.
Хочеться, щоб люди з добром пам’ятали мене в серці…
За весь час, що Зеновій Михайлович обіймає посаду голови, було зроблено чимало добрих справ для мешканців громади. Хоча його робота — не з легких і потребує чимало зусиль, пошуку компромісних рішень, і підтримка громади — важливий рушій прогресу. Мабуть, немає у сільській місцині жодного куточка, куди б не заглянуло його пильне око пересвідчитися, чи все там до ладу. Головна мета — зробити життя мешканців по-справжньому щасливим і духовно багатим.
«У нас багато проблем, які потрібно вирішувати, але ми робимо все поступово: як у власному домі ремонт. Відразу ж усе до ладу не приведеш: і час потрібен, і кошти, — резюмує Зеновій Сенько. — Життя в селі вирує, і я просто не маю такого права — збавляти темп. Думаю, ще багато добрих справ для громади мені вдасться зробити. Адже я — не сам. А коли поруч із тобою однодумці, котрі прагнуть того ж, що і ти, тоді працюєш впевненіше».
Зоряна ГУМНИЦЬКА,
Ярослав ГЛУТКОВСЬКИЙ
