Головна Життя Це край, де я родилась і живу

Це край, де я родилась і живу

263
1

Багата наша земля талановитими і працьовитими людьми. Кожен своєю щоденною працею дбає про власний добробут , утверджує розвиток малої батьківщини і вносить частиночку старань у загальнонаціональні надбання. Усі ми, українці, маємо змогу жити і творити у своїй державі.      Жовківщина здавна славиться здібними й господарськими людьми. Сьогодні ми розповімо про жителів Зіболок, з якими познайомились у редакційному відрядженні.

У кожній людині  — сонце                                        

Ми завітали до Наталії Бішко, яка славиться своїми вишивками. В цьому пересвідчились, коли вона показувала свої роботи, дивлячись на які, очі розбігалися. Нам пощастило поспілкуватися з цією талановитою жінкою.

— Пані Наталіє, що є вашою найбільшою гордістю в житті?

— Для мене – це мої діти, адже як син, так і дочка досягли успіху. Я дуже хотіла, щоб вони здобули вищу освіту. Так і сталося. Донька вступила у Дніпропетровський інститут         залізничного транспорту, а син    – у Львівську «Політехніку».  Він був ленінським стипендіатом. Мій син добре вчився, тому його запросили в Москву. Я не дуже хотіла його відпускати, але для нього там було багато перспектив. Тепер він успішний бізнесмен. І мені допомагає, коли має можливість, то зі сім’єю приїжджає в гості.

— Пані Наталіє, розкажіть про своє захоплення вишивкою.

— Це зацікавило мене ще замолоду. Вдень я працювала на фермі, а вночі вишивала. Таке захоплення приносило мені задоволення, а згодом і фінансову підтримку. Я вишиваю майже все життя. Завжди знаходжу для цього час.            В мене є і пейзажі, і вишиті сорочки, і картини та ікони. Вишиваю ще й бісером. Тепер вишиваю просто для себе. Своїми роботами прикрашаю дім. Коли на стіні вишивка, то мені приємно глянути.

— Приємно було з вами поспілкуватися. Успіхів вам.

 

Життя прожити    —      не     поле перейти

Цьогоріч, 15 липня, пані Меланія святкувала свій 96-й День народження. За своє життя їй довелось пережити багато горя, бід, але були й щасливі моменти. Вона народилася 1917 року, тому обидві світові війни вплинули на її долю. Жінка двічі була заміжня і народила 3 дітей. На жаль, найстарша з них, Євгенія, померла.  На подвір’ї оселі зустріли бабусю, яка сиділа на лавочці. Побачивши гостей, вона заметушилася. Ми навіть не могли подумати про те, скільки їй років, бо виглядає — значно молодшою. Нам сказали, що колись Меланія Федорівна була красунею, на все село кращої не було. За словами доньки, ще в 90 років її мати виконували не лише хатню роботу, а й працювала на городі.

— Пані Меланіє, розкажіть про своє життя.                                                       

— Сама я родом з Нового Села, але більшу        частину свого життя була у Зіболках. Взагалі-то я прийшла сюди, коли вийшла заміж 1937 року. У нас народилася дочка Євгенія. Мій чоловік Андрій був у мами одинаком. За колишніми законами він не мав право залишити маму самотньою і не йшов до армії. Отож, коли ми одружилися, то я залишилася з його матір’ю. Андрій спершу служив у польських військах. Це було тоді, коли на початку Другої світової війни Німеччина напала на Польщу. Мій чоловік так і не повернувся додому. Він брав участь у різних боях, а повідомлення про загибель мені прийшло аж з Нового Осколу, що далеко в Росії. Отак, проводжали ми його в армію, а він пропав безвісти на все життя. Згодом я вийшла заміж вдруге і народила Марію. Зараз вона живе на Рівненщині і рідко до мене приїжджає. Добре, що хоч Оля, наймолодша донька, є завжди біля мене.  Вона моя допомога, підтримка, бо самій важко. Мій другий чоловік, Микола, помер 1987 року.

— Меланіє Федорівно, що вам найбільше запам’яталося?

— У моєму житті було багато всього, та я вже не все згадаю. Як сьогодні пам’ятаю, як нас заставляли йти на роботу в колгосп. Це було у 50-х роках. Я прокидалася о 5 ранку. Треба було і вдома все зробити, і на роботу йти. Я працювала дояркою. Одна жінка повинна була видоїти 12-13 корів на день. Така в нас була норма.

— Пані Меланіє, який ваш рецепт довголіття?

— Та ніякого тут рецепту нема (сміється). Хоча, я думаю, що просто треба жити в праці та в добрі. Нічого особливого не їм. Споживаю звичайну українську їжу. Люблю смачний борщ та вареники. А ще я ходила до церкви, співала в церковному хорі, тому вірю, що це Бог мені помагає.

— Дякуємо вам за розмову. Вітаємо Вас з минулим Днем народження і наступаючим Днем незалежності України. Зичимо міцного здоров’я та благодаті Божої.

 

Наші кореспонденти.