Чернеча офіра Христові й Вітчизні
Минулоріч у видавництві оо. Василіян «Місіонер» вийшла друком книжка авторства о. Климентія Стасіва, ЧСВВ «Чернеча офіра Христові й Вітчизні». Знаково, що ця книжка вийшла у світ у ювілейний рік 400-річчя Василіянського Чину в Україні й дає широку картину стану ліквідації УГКЦ в середині XX ст. й до сьогодні.
Із цієї нагоди ми вирішили звернутися до священнослужителя о. Климентія, аби він більш детально розповів про свій альманах.
— Отче Климентію, чому Ви обрали саме цю тему для написання Вашої книги?
— Є дуже багато факторів. Частково я є свідком тієї історії, яку свідомо переживав ще з кінця 70-х років, коли малим хлопцем із батьками ходив вночі на Богослужіння, які проводилися у різних хатах при зачинених вікнах та дверях, а й часто на лісових галявинах, полях чи цвинтарях. Водночас це мій священний обов’язок перед тими отцями, з якими я жив у 90-х роках, спілкувався, і яких сьогодні вже немає… Це героїчна історія, про яку потрібно розповідати усьому світові. Тому мені дуже хотілося, щоб про цю переможну історію знали не тільки свідки, які її творили, але й теперішнє і майбутні покоління.
Служіння отців цієї генерації в часи заборон та переслідувань, а також багатолітнього атеїстичного вакууму було для людей внутрішньою опорою і підтримкою. Священики підпільної УГКЦ не обирали собі цю важку дорогу… Вони стали жертвами страшних обставин, і навіть коли в боротьбі віддавали життя, то знали, задля чого.
Це моє світосприйняття, мій духовний досвід, мої почуття. Всього цього не запозичиш ніде і ні в кого. Це моя «глина», з якої ліпиться слово, яке згодом лягає в книжку, а отже, так пишеться історія.
— Що спонукало Вас до такого скрупульозного вивчення чи дослідження підпілля?
— Це відповідальність перед тими, хто жив і служив у ті нелегкі часи. Це захоплення тими духовними постатями, які мужньо витерпіли усі тяготи, що випали на їхню долю, але вони не зламалися, ані не зневірилися. Це вдячність, яка переповнює душу за тих новітніх апостолів української землі. І цей перелік можна продовжувати….
А з іншого боку, відчуття і розуміння того, що я це можу і хочу зробити саме тепер, коли, власне, визріла думка, виспіло серце, не покидало бажання. Багато різних видавничих проектів я відклав на пізніше, щоб спочатку довершити цей проект, який, як на мене, мав бути виданий ще в 90-х роках, коли ще жило багато отців, які пройшли все підпілля.
Як сказав Папа Пій ХІІ: «Теперішні часи вимагають більше оборонців пером, ніж проповідників». І тому потрібно вивчати свою історію. Ми — народ, якого не могли змести з рідної землі ніякі смерчі упродовж віків, який до загину відстоював своє право жити на своїй землі.
— На якого читача розрахована книга?
— Я не ділив тут людей на покоління, хіба на дві категорії: байдужих і небайдужих. Власне, вона є для тих, кому не байдужа своя історія, яка писалася кров’ю, молитвою і жертвою. І це стосується як Церкви, так і України. Вона написана насамперед для тих, що були в підпіллі, а також для тих, що жили без Бога, а згодом усвідомили своє заблукання. У ній поєднано минуле й сучасне, реальне й уявне, історичне й духовне. Як писав свого часу Володимир Винниченко: «Читати українську історію треба з бромом…». Генії завжди відходять в безсмертя, а пігмеї духу зникають, летять за вітром.
Пригадую ці важливі факти для того, щоб усвідомити, якою була дорога до свободи. Вже виросло молоде покоління, яке не пам’ятає тих часів, але це не означає, що молоді люди не повинні знати історії. Навпаки, мають знати і шанувати минуле своєї Церкви.
— Сьогодні Ви працюєте, мабуть, над новим шедевром? І якщо так, то про що йтиме мова.
— Не мені судити, чи буде це шедевр чи ні. Висновок зроблять читачі. Я просто роблю свою справу: продовжую працювати над різними видавничими проектами, серед яких на першому місці є тема підпілля. Але це видання буде в іншому жанрі. Це мало б бути біографічне видання про тих отців та братів василіян, які згадуються наприкінці цієї книги. А їх там поза двісті осіб. Не знаю, якою вона буде за обсягом чи за формою. Багато вже зроблено, але й чимало праці попереду.
У книзі йдеться про чернече та священиче життя отців в радянський період та в епоху відродження. Її герої йшли та йдуть своїми дорогами, які ніколи не були простими. Їхній життєвий шлях був складний, драматичний, а часом трагічний, але вони намагалися, незважаючи ні на що, сповняти священиче служіння. Згадуючи минуле, цінуємо їхню відвагу і жертовність.
Сьогодні, пишучи про василіанське чернецтво, що пережило темряву катакомб, в яку загнали українську Церкву, ми віддаємо їм належну честь і шану. З гордістю та захопленням думаємо про їхнє свідчення віри й усвідомлюємо, що мучеництво і пролита кров заради любові до Ісуса є фундаментом, наріжним каменем, на якому будуємо теперішнє нашої Церкви й України.
А ще, роздумуючи про роки їхнього життя у підпіллі, ми з болем усвідомлюємо те, скільки могли б вони зробити добра для людей та України, якби їхня молодість — а у декого й півжиття не минуло в засланнях, ув’язненнях… Скільки їх в роки відродження жило поміж нас зі своїми зламаними долями, але незламними душами й незгасимим бажанням служіння! А скільки тих, які так і не дожили до омріяної свободи Церкви…
— І наостанок. Вважаєте, Ваш задум втілено повністю? Можливо, ще не все описано. Якщо так, то коли очікувати продовження.
— Задум щодо цієї книги — так. Але якщо б я написав її у 90-х роках, то вона була б набагато об’ємнішою. Та тоді я ще не був готовий…
Але всім відомо, що одна книга, навіть якщо вона має понад 500 сторінок, все ж не висвітлить уповні весь період переслідувань. Тут є дуже багато праці не для однієї людини, але для цілої наукової інституції. Кожен священнослужитель, який жив і служив у підпіллі, заслуговує на окреме біографічне видання і не тільки. Саме вони через віковічну відстань дають нам, людям ХХІ століття, моральні уроки. Було б добре видати таку книгу також і про мирян, які були надзвичайно активні та сміливі в роки підпілля, адже без них неможливо було проводити Богослужіння. Але це просто добрі наміри…
— Дякую за бесіду.
Зоряна ГУМНИЦЬКА
Отець Климентій Стасів присвятив себе духовному служінню у двох напрямках: у храмі Божому і на літературній ниві. Є автором трьох художньо-документальних книжок: «Вартовий Господнього світильника» (2012), «Місія високого слова. Василіянське книговидання: минуле, сучасне, майбутнє» (2015) та «Чернеча офіра Христові й Вітчизні» (2018).
Як перекладач має у своєму доробку 7 книг. Це переклади з італійської мови. За книгу «Місія високого слова. Василіянське книговидання: минуле, сучасне, майбутнє» отримав персональну відзнаку президента Форуму видавців Олександри Коваль (2015); ця ж книга здобула І місце у номінації «Обрії» за результатами ХVIII Всеукраїнського рейтингу «Книга року 2016».
У рейтингу експертного оцінювання піврічного видавничого репертуару в номінації «СОФІЯ» лідером був визнаний переклад книжки «У що вірить той, хто не вірить» (2016).
Лауреат ІІІ Всеукраїнського літера-турного конкурсу ім. Леся Мартовича за книгу «Місія високого слова…» (2017).
Оригінальні та перекладені книги о. Климентія Стасіва панорамно розкривають історичне минуле нашого народу, а також кращі здобутки світової духовної культури.
Вільно володіє італійською та польською мовами. Член НСПУ з 2018 р.
