Максимально повернемось до життя!..
Ситуація вимушеної несвободи, що непередбачувано спіткала все суспільство через пандемію COVID-19, вибила з ритмічного повсякденного життя усіх. Просто зараз неможливо передбачити, як виглядатиме світ наступного тижня, не кажучи вже про наступний рік. Проте вже сьогодні можна сказати, що те, що сталося, в довгостроковій перспективі цілковито переінакшить наше повсякденне життя.
Про те, що робитимуть люди після карантину, коли заходи щодо стримування поширення коронавірусу будуть скасовані, ми поговорили з людьми різного віку та різних професій.
Володимир Кіт, 32 роки, поліцейський: «Я вже мрію про завершення карантину. Хочеться бачити на вулиці людей без масок, як колись. А то, виконуючи свій обов’язок і слідкуючи за порядком, часто стикаєшся з впертим нерозумінням людей і навіть з грубістю. Люди стали агресивнішими. І це не дивно. Через карантин та самообмеження у людей з’явилося багато нових звичок. Через маски не бачиш, як посміхаються дівчата (сміється — авт.). Сподіваюся, що скоро все налагодиться. Треба вірити в краще».
Катерина Рудик:
— Найперше, що я зроблю після закінчення карантину, мабуть, поїду до
Львова. Зустрінусь із подругою, вип’ємо філіжанку смачної, запашної кави
з місцевих кав’ярень на лавочках міста та наговоримось досхочу. А ще
— нас чекає шопінг. Відвідаю крамниці одягу та взуття. І просто покатаюся місцевими автобусами.
Сумую за роботою. За обіймами своїх маленьких вихованців. У період карантину, зрозуміла, як важливо бути зайнятим і реалізованим.
Не забуду слова моєї мами: «Ми ще згадуватимемо ці часи, проведені разом!» І тут мені пригадався вислів Ліни Костенко «На цій землі головне набутися разом». Адже це так важливо. Цінуймо миті, проведені з рідними!
Сподіваюся,що все налагодиться. Тому, не падаймо духом. Здоров’я у теперішній час важливіше за будь-які справи.
Юлія ШОСТАК:
— Карантин вніс неабиякі корективи у житті багатьох людей. Я працюю у мовній школі, тож, звісно, що у нашій роботі були зміни. Ми організували онлайн-навчання, проте я дуже сумую за своїми учнями і коле-гами, адже ніщо не замінить звичайного людського спілкування вчителя і учня на уроці. Тому з нетерпінням очікую зустрічей у класах. За два місяці карантину багато вірних звикли до віртуального духовного життя, однак я вже чекаю спільної молитви, співів, Євхаристії, хочу побути у спільноті і відчути атмосферу живої церкви.
Зараз я намагаюся якомога більше часу приділяти сім’ї. Цінуймо кожну хвилину в колі своєї родини, піклуймося один про одного, даруймо любов близьким, сприймаймо вимушену ізоляцію позитивно. Здоров’я усім!
Зоряна Велика, 17 років, учениця: «Знаєте, я вже чекаю цього моменту з нетерпінням! На початку, у березні, якось навіть зраділа перерві у навчанні, бо у випускному класі — навантаження особливе. Та ізоляція від друзів, школи швидко набридла. Доволі складно було звикати до навчання онлайн, адже вдома нелегко себе мобілізувати.
Звичайно, що нервуєш через невизначеність зі здачею ЗНО, зі вступом. Хвилюють думки і про майбутнє навчання: як і в яких умовах вчитимемось, якщо продовжать карантин? Адже наша держава ще такої практики не мала за весь час свого існування.
Дуже хочу, щоб ситуація виправилася і все стало, як і раніше. Батьки мене підтримують, кажуть, що все налагодиться. Навіть, якщо доведеться далі жити за трохи інших умов.»
Ольга Перейма, 27 років: «Мені цей карантин перекреслив купу планів. Я працювала у сусідній Польщі, та змушена була повернутися, як і усі заробітчани. Стільки часу без роботи та ця невизначеність добряче мені «насолили». Та я робила все, аби знайти можливість поїхати, бо маю офіційне запрошення з фірми та була там на легальній роботі. На щастя, мене підвезуть до місця роботи власним транспортом добрі знайомі. Побуду два тижні на самоізоляції — і до роботи! Вірю, що скоро все поволі запрацює, адже людям потрібно заробляти, щоб харчуватися, навчатися, лікуватися, відпочивати і просто жити!..».
Любов ЛУЧКО, 47 років: «Я давно чекаю того дня, коли зможу зреалізувати свої плани. Обставини життя змусили мене ще до епідемії піти з роботи. Тому маю надію нарешті її отримати. Звичайно, після закінчення карантинних обмежень. А ще дуже хочу поїхати на могилу своїх батьків. Це мабуть, зроблю в першу чергу, коли почнуть курсувати маршрутні автобуси. Хоча під час цієї вимушеної ізоляції я не відчувала якогось дискомфорту. Був час для більшого і кращого спілкування у сім’ї, щось цікаве прочита-ти чи переглянути».
