Голодомор… Його жертви… Знищення українських синів і дочок – ця тема найболючіша з усіх, яких торкаєшся, згадуючи ті страшні роки. Як потужний засіб, зброя для підкорення непокірних – голод, був широко застосований з давніх-давен. Іноземні мандрівники, які відвідували нашу країну впродовж віків, озивалися про неї одностайно: «Земля ця дуже багата і щедра». На землі, яка з правіків була житницею Європи, на землі, яка сторицею віддячувала сотням поколінь наших предків-оратаїв за святу хліборобську працю, просто не могло статися того жаху… Але…
Мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, далеких і близьких, були безжально винищені голодомором. Тоталітарно-комуністичний режим свідомо спланував і винищив цвіт нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть, він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам’ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.
Із кожним роком все меншає свідків, мало хто з безпосередніх учасників вижив у перші два голодомори 1921-1923 та 1932-1933 рр. Свідків повоєнного голодомору 1946-1947 рр. більше…
Скорботну 83-тю річницю Голодомору і політичних репресій в Україні вшанувала 26 листопада уся прогресивна спільнота нашої держави.
У Жовкві процесія за участі священнослужителів усіх конфесій (окрім УПЦ МП), очільників району та міста – голови та заступника Жовківської районної ради Романа Горбаня і Алли Жук, голови Жовківської РДА Надії Щур, представників національно-демократичних партій, трудових й учнівських колективів, військових рушила з вінками й свічками до символічного Хреста, встановленого на перетині вулиць Равської та Лесі Українки.
Панахиду відслужили отці Йосиф, настоятель парафії св. Лаврентія, Василь, настоятель Святотроїцького храму, Петро, настоятель храму Праведного Лазаря і Василь, сотрудник храму св. Йосафата. Далі, на площі Вічевій, проходило поминальне віче-реквієм. Під звучання церковних дзвонів разом з усією Україною учасники акції вшанували хвилиною мовчання пам’ять жертв голодоморів.
Ведучі запросили до слова священнослужителів, у промовах яких звучали повчальні слова-звернення до усіх нас, живих: «… ми повинні передати цю історію наступним поколінням. Переписати ми не зможемо, але вона має багато чого нас навчити. Як прикро, що ця гарна площа сьогодні не заповнена, і це означає, що ми ще не дозріли. Якщо ми не відчуваємо сьогодні поваги до тих померлих. Адже вони передали нам життя, зберегли нашу українську ідентичність. Тому що тоді гинув цвіт нашої нації. Ми повинні відчувати гідність і патріотизм, який вони пережили у ті буремні роки. Ми повинні пам’ятати їх!».
Учасники хореографічної студії «Стен» виконали поминальну композицію під супровід пісні «Свіча», яка прозвучала з уст Наталії Полоцької.
У знак пам’яті жертв Голодомору присутні виклали із запалених лампадок символічний хрест.
На календарі — XXI століття і кожен з нас може багато: займатися спортом чи науковою діяльністю, вільно висловлювати власні думки і обирати стиль одягу, читати те, що хоче, підтримувати будь-яку партію або не підтримувати жодної. Наші предки могли значно менше. Ті, що жили в 1932-1933 роках, хотіли одного – вижити. Мільйони людей не здійснили свої мрії. У них забрали їжу, щоб убити голодом. У предків хотіли забрати пам’ять – їм забороняли згадувати про голодомор. Сьогодні ми можемо те, чого не могли зробити попе-редні покоління українців – прийти в День вшанування пам’яті жертв голодомору на захід і відкрито поставити свічку. Єдине правило: щоб зберегти свої можливості, потрібно ними користуватися.
Зоряна ГУМНИЦЬКА.
