Українська організація «Пласт»
Світовий скаутський рух бере свій початок із кінця XIX століття. Йому передували педагогічні ідеї поєднати навчальний процес із практичним життям. Спроби створити такі «шкільні держави» були в Англії та Німеччині.
Народження І скаутської організації пов’язане з іменем англійського відставного генерала Роберта Повела. В час англо-бурської війни (1899-1902), учасником якої він був, генерал побачив, якими є безпорадними його солдати в екстремальних умовах. Особливо це було відчутно, коли його гарнізон довгий час перебував в облозі ворога у фортеці Мефекінт. Тому для догляду за пораненими, налаголдження зв’язку із регулярними військами, ведення розвідки, пошуку їжі він використовував місцевих підлітків, які були звиклі до таких умов. Їх він і назвав «скаутами» — розвідниками.
Повернувшись у Лондон, генерал вирішив використати набутий досвід для роботи з підлітками, готуючи їх до важкої військової служби. 1907 року відбувся перший скаутський польовий табір у лісі.
Для Галичини був властивий національно-мілітарний скаут. Тут
скаути називалися «пластунами» в пам’ять про тих козаків, які після ліквідації Запорізької Січі подалися на Кубань і в кубанському козацькому війську виконували роль розвідників, тобто «пластали», щоб вислідити ворога.
Особливістю «Пласту» було те, що, на відміну від «Січей» і «Соколів», які працювали переважно із зрілою молоддю, він починав виховання з дошкільного і шкільного віку. Це було дуже важливо, тому що австрійська, а згодом і польська школи вже в дитячому віці отруювали душі чужою мовою, історією.
Тому «Пласт» проводив свою навчально-виховну роботу виключно поза школою. Це було особливо важливо у період польської окупації західноукраїнських земель. У лютому 1923 р. міністр освіти Польщі Сломбінський запропонував план поступової ліквідації українських шкіл. Передбачалися такі заходи: навчання польської мови, як обов’язкової, із третього класу народної школи; польську мову, історію, географію повинні викладати тільки поляки; директорами шкіл мають бути тільки поляки; українські приватні школи позбавлялися права давати атестати зрілості.
Ось в такий час відігравав свою історичну роль «Пласт». Пластовий рух у Галичині був започаткований сином Ів. Франка Петром Франком та студентом Іваном Чмолою, які в кінці 1911 р. створили у Львові І скаутський гурток. Та збагатив і надав цьому рухові організаційної сили професор Львівської академічної гімназії Олександр Тисовський. Саме він 12 квітня 1912 року організував з учнів гімназії скаутський
гурток, який назвав «Пласт», що згодом переріс у масову організацію.
На з’їзді пластових керівників 6-8 квітня 1913 року у Львові були
представники від 16 організацій.
Виховання в «Пласті», за задумом О. Тисовського, було безперервним: від 8 років і до старості для тих, хто пов’язав з ним свою долю.
Головна засада Пласту — «Бог і Україна». Пластова мета полягала
у: «вихованні характеру і духу; опануванні ремесла й інших занять, які
можуть колись придатися в житті, службі для Вітчизни: пожарництво,
перша поміч, самаритянська служба (милосердя); фізичне здоров’я
через заохочення до руху на чистому повітрі та дбайливе ставлення
до свого тіла».
Девізом українських пластунів був клич «СКОБ», що означало: С — сила, К — краса, О — обережність, Б — бистро. Крім цього, «скобом» ще була назва карпатського орла. Слова пластового гімну закликали
до чесного служіння Україні та примноження її слави.
Отже, «Пласт» як українська дитячо-юнацька організація відігравав прогресивне значення в становленні і розвитку української молоді через вміле поєднання навчально-виховного процесу з працею та загальнофізичним розвитком.
Ігор ПОЛУСИТОК,
вчитель-вихователь Жовківського НРЦ «Злагода»
P.S. Наш земляк Любомир Романків, почесний сеньйор-пластун, у 1931-1937 рр. проживав у Жовкві в будинку на вул. Степана Бандери.
