Головна Історія Настав час проявляти любов до своєї України

Настав час проявляти любов до своєї України

313
0

В своїй хаті своя правда,

І сила, і воля…

Тарас Шевченко

Після падіння Галицько-Волинського і Київського князівств Україна на століття втратила свою державу. Будучи під московією, ми втратили все, що українське, і навіть скалічили наші душі.

І все це починалося з 1627 року. За вказівкою панів у рясах було спалено “Катехизис” на українській мові нашого земляка зі Жовківщини, письменника, філолога, церковно-освітнього діяча Лаврентія Зизанія Тустановського.

Утративши на віки державність, чужинці винищили весь цвіт нації: в Гулачах, Сибіру, голодоморами, палили архіви і бібліотеки. Відібрали у нас мову, культуру, духовність, і зробили з нас яничарів, перевертнів, пристосовуванців, злодіїв і брехунів. Згадаймо недалеке минуле, як окупант обдурив мільйони людей з назвою радянська влада (СРСР), прославляючи великого сина народу — безбожника Леніна. Нам затуманювали щоденно голови лекціями і політінформаціями, що радянська влада — найгуманніша і найсправедливіша держава у світі, і робили з нас вірних ленінців. Щоб поневолити націю і заставити її покірно жити в неволі, потрібно відібрати у неї правдиву історію і писати брехливу й фальшиву. І маємо наслідки до сьогодні.

У час XXI ст. дивимося на ті жахливі події війни, де окупанти, мов та саранча, лізуть на нашу рідну землю і вбивають нашу молодь. Але дуже добре, що молоде українське покоління переконується і розуміє, хто такий «старший брат». Ось так ми живемо у своїй хаті, маючи на увазі, у своїй державі; такими ми були і такими є: хто хитріший, думаючи тільки про себе, збагачувався і жив, користуючись, будував своє щасливе життя. А чесні, прості люди виживали і завжди казали: «Аби не гірше, і не все так буде». Навіть, 23 роки маючи Незалежність на папері, свій прапор, тризуб, коли відкрили церкви, в дійсності весь цей час нами керували чужинці за підтримки «п’ятої колони»: бандити КДБ,  сексоти, злодії, яничари, пристосуванці, вірні ленінці, для яких, що гірше, то краще. Ті люди працюють на окупанта-чужинця і мріють, щоб повернулася радянська влада.

Тому настав час, проявляючи свідомість, патріотизм, любов до своєї України, і для наших нащадків, майбутніх поколінь на своїй, Богом даній землі побудувати заможне і щасливе життя; щоб мільйони людей не виїжджали у чужі країни шукати кращого. Але це потрібно робити щоденно і жити за Божими заповідями — не кради, не лукав. І виконувати заповіти наших українських провадирів, хто словом і ділом був за Україну — самостійну і соборну. Хто розумом, серцем і волею кличе мільйони українців за собою. До таких відноситься Й. Сліпий, який поневірявся 18 років у московських катівнях не тільки як мученик за Церкву, віру, але й за нашу Україну. І ми повинні свідомо розуміти і виконувати заповіт нашого духовного наставника Й. Сліпого, який казав: «Світися, світися, наш Єрусалиме, і востанеш у древній славі твоїй!».

Тож не потрібно їхати світ за очі, шукати святу землю. Ми живемо на такій зі столицею золотоверхого Києва. Існує легенда про те, як Бог роздавав народам різних національностей дари, а українці запізнилися. Тоді Господь сказав: «Ви запізнилися, я все роздав. Але я маю, що вам дати, і даю цю райську землю». Як бачимо, все це відповідає дійсності. Століттями вороги з усіх сторін нападали на нашу святу землю, ділили і шматували між собою. У воєнний час німці вагонами вивозили її до себе. Наші державні наставники, священики повинні передусім просвічувати свій нарід. До прикладу. Читаючи історію про Яна Гуса, який мав вищі студії, навіть став ректором Паризького університету, дізнаємося, що він зрікся цих посад і став священиком. Щоб піднімати і вести за собою маси людей. За правду і захист бідних людей його було спалено на вогнищі.

Інколи, слухаючи радіо, чуємо, як нам кажуть: «Вдарять тебе в одну щоку — підстав другу», що ворогові треба прощати. Але як його прощати, коли він вбиває на нашій землі наших людей, молодь! Молитися і прощати!? Згадаймо священика Андрія Бандеру, який у 1918 році, коли вирішувалася доля України, добровільно зголосився до Української Галицької Армії для боротьби за святу правду, захищаючи українську землю від ворогів. З історії знаємо, скільки вірних синів і дочок загинуло в боротьбі за волю України і нашого поневоленого народу. Ми маємо можливість, як ніколи, побудувати свою державу і бути господарями у ній.

Ми, українці, повинні кожний, починаючи зі своєї сім’ї, садочку, школи, проявляти любов до рідної землі, своїх традицій, і всі разом кувати, як гаряче залізо, і втілювати в життя духовність. Давно настав час будувати свою державу, яка була б визнана світом.

Наше українство різних часів шукало між собою такого провідника за прикладом біблійного Мойсея, що за 40 років привів свій нарід до обітованої землі. Для українців Господь Бог обрав Тараса Шевченка, який страждав в ім’я України та її знедоленого народу. Майже все його життя проминуло в злиднях, кріпацтві, і неможливо було бідному люду досягнути будь-яких знань і вершин. Але долею Тараса розпорядився Всевишній і наділив його неабияким розумом. Т. Шевченко, маючи здібності до знань, міг пристосуватися і насолоджуватися своїм життям. Але, бачачи на кожному кроці неправду, він пішов іншою, тернистою дорогою, захищаючи бідних людей і свою Україну:

Свою Україну любіть.

Любіть її… Во время люте

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть…

Т. Шевченко став на шлях захисту рідного народу найпотужнішою зброєю — Словом, за що і заробив 10 років московської солдатської муштри із забороною малювати і писати.

Повернувшись із заслання,  Т. Шевченко, перебуваючи під суворим наглядом, не зупинився і став на захист простого люду за прискорення селянських реформ, маючи на увазі скасування панщини. Щоб зупинити боротьбу з несправедливістю, йому присвоюють звання академіка, який автоматично мав стати кімнатним художником, дворянином, чиновником, бути паничем і не бачити, що діється навколо. Різка відмова від цього стала неповагою до царя:

…І вся мерзенна Юдея і Фарисеї

Заворушились, заревли, неначе гадини в болоті…

Тому далі Тарасу жити не судилося, і можна лише здогадуватися, як йому допомогли піти із життя. Як і допомогли в теперішній час Чорноволу, Бойчишину, Гетьману, Гонгадзе, Політковській, Немцову.  Тож свідомо думаймо: хто йшов за святу правду — тому вкорочували життя.

Дмитро Донцов свого часу сказав: «Зрозумійте, Шевченко, його Кобзар, його життя і святе Письмо — це все, чого ми потребуємо! Господь Бог послав свого єдинородного сина, який ціною немилосердних мук на Хресті визволив людство з павутиння гріхів. Українцям Бог послав Шевченка, який своїм словом збудив із могил славну минувшину наших гетьманів і славне козацьке військо». Т. Шевченко воскресив своїми словами віру народу у велике майбутнє. Його слова не тільки розбудили приспаний народ, але й стали сьогодні пророчими:  

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра.

Т. Шевченко у свої молоді роки дивився у майбутнє, як у чисту воду, і бачимо — сьогодні його пророчі слова збуваються.

Він для українців був, є і буде національним генієм, новітнім Мойсеєм і пророком. Йдіть за ним і переможете, вірте в Бога, в премудрість його законів, відтак вірте в Шевченкові заповіти і пророчі слова. Рівних йому в Україні не було і немає. Це було сказано словами Пантелеймона Куліша на похоронній процесії під час перевезення праху Т. Шевченка в Україну: «Були в Україні великі воїни, великі правителі, а ти став вище всіх їх». Тарас Шевченко заслужив неабиякої шани і поваги до себе не тільки в Україні, але загалом у світі. І підтвердженням цьому є пам’ятники в містах і селах України, на інших континентах світу.

Хочеться вірити, що настане той день, і пам’ятник Тарасу Шевченку постане в нашому місті Жовкві. І громада приходитиме на віче-мітинг до Кобзаря, читатиме поезії, нестиме слово правди, вчитиме молодь патріотизму і любові до України, а діти  приноситимуть сюди квіти.

Але, щоб це сталося, в складні часи, які переживає наша держава, ми повинні звернутися до духовних речей. Ми знаємо, що завжди інформаційна брехлива пропаганда війни є сильнішою, ніж зброя. Тому, щоб захистити себе і стати за святу, істинну правду, нам, як ніколи, на кожному кроці потрібні високодуховні сильні люди, які б не брехали і не крали, а вболівали за майбутнє нашої держави більше, ніж за себе. Подивіться правді в очі: що робиться в нашій державі? Війни не було, а знищили все. В центрі міста, біля Матері Божої, побудували «стовп ганьби», де поляки за різні провини карали українців. Тут стояв пам’ятник безбожнику Леніну, до якого зганяли маси людей. У 1979 році за Волею-Висоцькою збудували меморіал і пам’ятник «славному синові російського народу» П. Нестерову. А в нинішній час, на 24-му році Незалежності України, пам’ятник Тарасу Шевченку в м. Жовкві будувати не на часі, бо ширяться чутки, що в центрі має стояти будинок, як колись, а пам’ятник зіпсує весь вигляд історичного міста. А те, що в українському історичному місті знаходиться діюча церква св. апп. Петра і Павла Московського Патріархату, залежна від московсько-кремлівських панів в рясах, які благословляють своїх нелюдів і відправляють на українську землю вбивати наших людей, то так має бути? Як було колись!?

То хто ж керував нашою Жовквою в ті часи і хто керує тепер?
Т. Шевченко у своєму вірші писав:

Ви, розбійники неситі, голодні ворони!

По якому праведному “святому” закону

І землею, всім даною, і сердешним людом,

Торгуєте! Стережіться,  бо лихо вам буде…

Тож, пробудімося, українці, дорогі мої жовківчани, плекаймо свідомість, духовність, і будуймо свою хату, свою державу, Шевченкову Україну, яку не мали століттями, і виконуймо пророчі слова нашого провідника:

Борітеся — поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Михайло КОЛЯДА, голова Благодійного фонду зі спорудження пам’ятника Т. Шевченку у м. Жовкві.

На світлинах: свого часу для російського (?!) льотчика П. Нестерова та ідола, «вождя світового пролетаріату», місця для постаментів знайшлися.