Героїчною славою овіяне село Мокротин, а особливо Поляни. В період національно-визвольного руху в умовах іноземної окупації воно було одним із центрів визвольної боротьби. Невеличке село Поляни, яке заховалось у важкодоступних лісах, де волелюбні хлопці навколишніх сіл ще за німецької окупації звили собі партизанське гніздо, стало куренем «холодноярців» УПА.
Село Поляни засноване 1742 року вихідцями Глинського передмістя
Жовкви. В 1880 році тут проживало 255 чоловік. У 1931 р. – 426 чоловік. Дворів булоблизько 70. Селяни займалися сільським господарством, працювали у місцевому лісництві. Особливо село славилося черешневими садами. У 1950 р., на третій день Зелених свят, на світанку гуркіт машин, тракторів, возів розбудив село. Під дулами автоматів солдатів НКВС, міліції піднімали сонних дітей, жінок, старих. Оголошено ліквідацію села. Всім наказали їхати до східних областей. Усі залились слізьми. Конвоїри силоміць виганяли заплаканих дітей з хат, а інші солдати відразу руйнували домівки. Босі, голодні жінки лементували на все село. Людей забрали на машини і повезли до поїзда, а всі клунки поїхали окремо і хтозна куди. Через три дні від села залишилися лише комини, коти та собаки. Розібрані хати забрали у Мокротин до колгоспу та до Жовкви для різних потреб. Не залишилося жодної хати, лише руїни мурованої каплиці. Згодом і сади були викорчовані, і колгосп взяв землі під пасовище. Частина села заросла лісом, а поля – бур’янами.
Так Поляни залишились незагоєною раною на тілі України та живим пам’ятником совєтського мародерства до сьогодні. Кожного року у серпні жителі Мокротина, які були переселені з Полян відзначають одну з найбільш трагічних подій нашої історії, їдуть на свою Батьківщину. Біля полянської каплиці, яку відремонтували і привели у належний стан, відправляють панахиду і згадують усіх тих, хто впав у бою, захищаючи свою рідну землю. 11 серпня на свою батьківщину приїхало багато людей, а саме родини Кунтих, Чорніїв і Холявінських. Щоб вперше за багато років побувати на батьківських землях і побачити їхні коріння, приїхали гості з Австралії. Це син з родиною пана Федіра Кунтого, якого було вивезено у Сибір. Батько одружився на австралійці і переїхав жити до неї, там і помер. Також з Австралії приїхала пані Анастасія з родини Чорній. Гості і жителі села послухали святковий концерт. Ведучими на святі були Левус Ірина і Гевак Іванна.
Історію села Поляни розповіла Кунта Марія. Хористи заспівали багато пісень про село, а саме «Стоїть у Полянах каплиця», «Спогад про Поляни», які написав В.І.Кунтий. Окрім цього, він зібрав багато згадок про село і приклав чимало зусиль, щоб про нього не забули.
Усі австралійські гості щиро подякували за організацію свята Кунтій
Марії Григорівні, яка багато зробила для відродження села. Отцю В. Крушельницькому, І. М. Хлібишину – голові Мокротинської сільської ради, І. Левус, Л. Голяк, І. Гевак і усім хористам, які у піснях відтворили життя Полян.
24 серпня — День Незалежності України. Цю дату ми відзначаємо завдяки,тимлюдям,які тяжкою працею, великою відвагою і ціною власного життя здобували для нас державну самостійність, право бути господарями на своїй землі. Наша країна пройшла свій тернистий шлях, поки над її просторами замайорів жовто-синій стяг свободи. Усі вихідці із села Поляни, незалежно де вони зараз перебувають, пам’ятають вічний батьківський поріг, всім серцем линуть сюди, на малу батьківщину. І гаряче вірять в те, що тут знову лунатиме дитячий сміх і вируватиме життя.
Ірина Левус Директор Мокротинського НД.
