Сьогоднішня неоголошена війна з боку Росії, що йде на Сході України, мимоволі пригадує далекий 1944 рік, коли карателі – енкаведисти теж жорстоко розстрілювали мирних жителів та повстанців лише за те, що вони боронили свою територію, свою рідну землю від злорадного ворога – москаля. Дослідники та очевидці розповідають, що 19 серпня у Пирятині відбувся найбільший бій карателів із повстанцями. Отримавши гідну відсіч із боку вояків куренів «Ема» і «Яструба», озвірілі головорізи НКВС спалили село, а жителів, які намагалися втекти, розстріляли. Цю трагедію щорічно вшановують місцеві мешканці та жителі навколишніх сіл.
Проте варто зазначити, що вшанування пам’яті загиблих 19 серпня 1991 року (в час гекачепівського заколоту) ініціював вихідець із с. Пирятина, сьогодні житель м. Львова, Ярослав Гелетій. Пригадуючи цей день, він зазначає:
— Пирятинська трагедія – це відгомін болю, що залишили карателі в моєму серці. Адже мого батька Григорія Гелетія окупанти теж розстріляли у цю ніч. Учитель за освітою, націоналіст – по духу, не міг стояти осторонь політичних подій, був
активістом. До 1941 року вчителював. Коли «совєти» заарештували його як свідомого українця, випадково врятувався під час розстрілів у Луцькій тюрмі, звідки поїхав провідати батьків, став активним учасником ОУН (членом був з 1930 р.).
А ще пан Ярослав пригадує: «У 1991 році на галявині пирятинського лісу було проведено багатотисячне народне зібрання, ухвалено встановлення меморіалу на місці розстрілів, і де був центр куреня Ема – «лісничівка», та щорічно вшановувати пам’ять жертв більшовицького терору. З тих пір тут збираються небайдужі до нашої історії, проводяться траурні маніфестації. Лише сумно, що відкриття Музею Пирятинської звитяги та облаштування території навколо Меморіалу так і залишається обіцянкою».
За свідченнями очевидців, в основному у Пирятинському бою брали участь молоді люди. Вони загинули у боротьбі за рідний стяг, рідну землю і своїм подвигом заслуговують на вічну пам’ять. Їх високий моральний дух характеризує боєздатність і готовність пожертвувати життям, але виконати поставлене завдання – оборонити Україну. Тому сьогодні цей дух самопожертви ми повинні не тільки пам’ятати, а й передавати з уст в уста майбутнім поколінням, як це робить пан Ярослав Гелетій. А якже інакше, патріотизм передається з молоком матері, через слово батька.
В «Українському віснику», що вийшов за 2012-2013 роки Ярослав Гелетій пише: «Антиукраїнський режим Януковича розпочав тотальний наступ на свій народ. Хворий своєю величністю і тазійською мстивістю Янукович фактично оголосив війну половині населення України». Автор, земляк із тонкою патріотичною душею й аналітичним мисленням не лише правильно оцінює ситуацію і події в Україні, він застерігає і повчає: будьте уважнішими до промосковської політики, через яку й так багато пролито крові на нашій багатостраждальній землі. Та чи чують і розуміють пана Ярослава Гелетія земляки і ті, від кого залежить патріотичне виховання людини? Адже облаштування території Меморіалу не така вже й важка справа.
Галина ФЕСЮК,
головний спеціаліст відділу культури і туризму Жовківської РДА.
