30-річний житель м. Жовкви, капітан Дмитро Мерзлікін отримав важкі поранення 11 червня у бою біля с. Зеленопілля. Тоді колони українських військ, серед яких і був Дмитро, потрапили під шквальний вогонь ворожих «Градів».
— Вирішив стати військовим через те, що народився у родині військовослужбовців, пішовши слідами батька та діда. Моя сім’я часто змінювала місце проживання. Останнє місце, де служив батько, — Львівська область, м. Жовква. Там провів своє дитинство, закінчив школу, Жовква стала моїм рідним містом.
Я – артилерист, як і мій батько. Навчався в Сумському військовому університеті ракетних військ артилерії і в 2005 році став його випускником. Під час ротації, потрапив до Тернополя, де відслужив 8 років. Згодом відбулось скорочення Збройних сил України, внаслідок, мене перевели у Яворів. Там я командував взводом – для мене не знайшли капітанської посади.
Ніколи не думав, що доведеться воювати. Проте наші викладачі завжди говорили, що в будь–який момент може розпочатись війна за Крим. Лише ніхто не припускав, що нападе саме Росія. Думали, що будуть бунтувати кримські татари, з метою від’єднання.
Коли потрапляєш на війну, потрібно для себе вирішити: або ти, або тебе. Це щось нагадує те, як люди заробляють гроші: зміг розкрутитись – залишився ситий і задоволений.
Ще зовсім недавно усі вважали, що військові не потрібні: ми з ніким не воюємо, тому армія повинна утримувати себе сама. Не знаю, як тепер будуть ставитись до людей у погонах, після подій на Сході.
У травні ми виїхали в зону АТО із м. Яворова. Приблизно через три тижні наш табір стояв під Зеленопіллям. Там були дві колони 72-ї та 79-ї бригад, нас усіх обстріляли.
Усе відбувалось як у кінофільмі, тільки набагато страшніше і цілком реально. Чорне від диму небо, земля піднімається вгору. Перед обстрілом я тільки встиг лягти, позаяк супроводжував останню колону, яка під’їхала вранці. Заповз у палатку біля машини, тут кричать: «Обстріл!». Рефлекторно вискочив із палатки. Вибухнув снаряд, осколок влучив у голову. Я впав на землю, помацав лице – вуха на місці, на очі бачу, лише на праве трохи гірше, бо затекло. Подумав, що все добре, я живий, можу бігти далі до окопу. І буквально через дві секунди вибухнув другий снаряд, який поранив ногу. Я зрозумів, що нога перебита, через шок болю не відчував. Покрутивши стопу вправо–вліво, переконався, що можу рухати ногою. Повзти не зміг: ще один осколок був у паху, інший – в плечі, і ще один — в, так би мовити, м’якій частині тіла. Прибігли мої солдати і на плащ–палатці віднесли мене у безпечне місце. Було дуже важко, мені пробило щоку, я наковтався крові.
Лікуватись доведеться довго. Осколок зачепив кістку, зламавши її із зміщенням. Щоб зібрати її докупи, довелось поставити апарат Елізарова. Вже повинні були відправити мене в Ірпінь на реабілітацію, але на нозі утворилась гематома – знову зробили операцію. Зі страхом мені допомогли впоратись дружина і донька, віра в те, що потрібно вижити. Думаю про те, хто про них подбає, якщо не я.
Як допомогти Дмитру Мерзлікіну
На сьогоднішній день у Дмитра численні поранення: черепно–лицева травма (осколкове поранення наскрізь – від правого боку щелепи до лівого виска), роздроблена велика гомілкова кістка, та пошкоджений вушний нерв.
Усі небайдужі можуть допомогти герою, батьку, сім’янину Дмитру Мерзлікіну за такою контактною інформацією:
Картка ПриватБанку: 5167987208201679.
Номер телефону батька: 067-449-40-38.
