Додому зі зони АТО повернулись троє зашківчан, що були мобілізовані навесні. З цієї нагоди Володимир Сирота, десантник 80-ї бригади, Юрій Копитинський, капітан 24-ї бригади та Зорян Осташевський, старшина Бродівської авіаційної бригади, зустрілись 7 вересня зі своїми односельчанами в Народному домі.
Новітні герої дуже скромно, з гідністю патріотів ділились не пережитим болем і горем лихоліття (на що односельчани, мабуть, очікували), а життєвим досвідом та мудрістю, що зовсім не від віку залежить. До прикладу, зовсім молодий Володимир від початку зустрічі наголосив, що прийшов поділитись добром і закликав: «Прийдіть додому, повитирайте свою совість від пилу і живіть добре!». Зашківчани, що повернулись з АТО, зазначали, що передовсім прийшли на зустріч, щоб підтримати односельчан та пробудити патріотизм, не враховуючи те, що Зашків – це Земля героїв.
Хто бачив війну, ті найбільше мовчать! Чоловіки, як ділились, бувало і по кілька днів народжень переживали на день! Тому довелось вслухатись поміж рядків. Що не рядок – то істина! — Єдиною та найбільшою перемогою є єдність народу. «Не треба скиглити, а тільки з вірою рухатись уперед! Ми є люди, треба один одному прощати, коли ворогам пробачиш, то здобудеш насправді найбільше! (тут чоловіки розповідали неочікувані приклади, які вони пережили, захопивши сепаратистів та російських військових). Щоб ми щось зрозуміли, треба, щоб сталася біда. Неповага, нелюбов, нещирі емоції – натомість має бути одна голова, одне серце, один стиль у житті – ти є патріот і все! Бог і Україна– це найважливіше! Будьте передовсім людьми!», – карбував у серцях присутніх Володимир Сирота.
Так, без належного озброєння і обмундирування, але хлопці відважно обороняли нас. Тому невтомна підтримка суспільства доконечна: «Дай гроші, намалюй малюнок, помолися, але не скрегочи зубами, бо ми на передовій це відчуємо! Допомога має бути щира, від серця і взамін нічого не чекати» – тобто без паніки, але вірою підтримуймо фронт і тил. Так, як це зробили мешканці Конотопа, які надзвичайно гаряче та з великою підтримкою зустріли українських військових. «Іноді побачив віддані очі волонтерів чи декотрих мешканців Сходу і вже більше нічого не було треба!», – продовжував В. Сирота.
Натомість Юрій Копитинський звертав увагу, що «Якби не було важко, потрібно речі називати своїми іменами – бо для одних це війна, для інших військовий стан, а ще для інших — забавка. Тож треба порозуміти, для кого це війна, а для кого – забавка!? Проблемою є тотальна брехня. Відразу не кожен мобілізований розумів, куди потрапив! Навіть на початкових військових навчаннях спостерігали «солдатопад», коли військові непритомніли від психологічного тиску. Але в боях – все було навпаки героїчно відважно, на грані людських вчинків».
Новітні зашківські герої поділилися, що серед учасників АТО навіть відбулася еволюція тосту любові: спочатку виголошували: «За любов до Батьківщини», пізніше трансформували: «За материнську любов», а тепер викристалізували так: «За любов тих, хто любив тих, кого вже немає!».
Військові багато не говорять, але дали зрозуміти, що найзрозуміліша усюди мова любові. Вони підтримували один одного у всілякі моменти закликом: «Дай, братане, лапу!». Попри все «Нехай буде любов, а не злоба!» – додали чоловіки на завершення. Водночас, поки громада зібралась разом, пробували також радитись, знайти способи виходу зі складного становища в Україні. Але зійшлись лише на тому, що тільки єдність у любові народу не під силу здолати жодному ворогові! Коли разом, єдиною громадою, відповідатимемо на нові виклики – лише це перешкодить ворогові! Тож гартуймо нашу найсильнішу зброю!
Олеся Пастущак.
