Останній дзвоник — дистанційний
Ніхто й гадки не мав, що у цьому навчальному році учні вже не повернуться до своїх класів в усій країні. Відповідне рішення прийняло Міністерство освіти й науки України. Керівникам навчальних закладів базової середньої освіти було рекомендовано завершити навчальний рік до 29 травня. Оцінювання знань за рік відбувалося з урахуванням оцінок за перший семестр, за очний період навчання у другому семестрі, а також дистанційного навчання в період карантину.
Для учнів дев’ятих класів будуть сформовані свідоцтва про здобуття базової середньої освіти. І, згідно з розробленим графіком й дотриманням усіх протиепідемічних заходів, дев’ятикласники отримають їх до 15 червня.
Табелі навчальних досягнень учні інших класів отримають електронною поштою, а в друкованому варіанті — на початку нового навчального року у вересні. У наступні класи переведуть усіх, без винятку. Навіть тих учнів, які не мали технічної можливості навчатися дистанційно. Відмінено державну підсумкову атестацію для учнів четвертих та дев’ятих класів.
Одинадцятикласники будуть складати ЗНО. Формат процедури незмінено. А дати будуть визначені залежно від тривалості карантину.
Один із викликів, які постали перед освітою в останні два з половиною місяці, — повсюдне запровадження дистанційного навчання. Оцінюючи рівень організації дистанційного навчання у школах, в. о. міністра освіти Любомира Мандзій нещодавно в інтерв’ю так охарактеризувала ситуацію:
“На старті ми мали невідомість. Але вже зараз школи використовують дуже багато ресурсів для організації уроків через застосування технологій дистанційного навчання”.
До речі, останнє під час карантину стало викликом не лише для учнів, а й для педагогів. Більша частина вчителів досить швидко організувалася, опанувала онлайн-платформи й інші інтернет ресурси, необхідні для пояснень матеріалу дистанційно. Відповідальні педагоги тримали з учнями постійний зв’язок через Skape, Viber, Messenger, електронну пошту, ну, і, звичайно, мобільний телефон. Для ефективного дистанційного навчання використовували усі можливі ресурси. І з часом цей процес ставав усе досконалішим.
Попри те, що коронавірус є загрозою нашому здоров’ю, а тривалий карантин — економічному благополуччю, маємо хоч такий позитив: більшість наших дітей тепер уміють навчатися дистанційно. Ми, батьки, маємо віддати їм належне, бо вони, як і ми, почали це робити вперше, скажемо, навіть, перебуваючи у стресовому стані.
Форма дистанційного навчання, звичайно, не для всіх прийнятна. Але у ситуації, що несподівано склалася, лише вона могла забезпечити продовження навчального процесу. Для успішного дистанційного навчання велике значення мають навички самоорганізації, самодисципліни і учнів, і педагогів. Хто відповідальний, для нього проблем не було: по суті, одразу змогли продуктивно навчатися. До прикладу, виявилося, що багатьом учням дистанційна форма навчання навіть сподобалася. Дехто під час карантину став краще вчитися. Зрештою, вмотивовані діти вчилися старанно, як і в школі.
Не забуваймо і про вагому роль батьків у процесі дистанційного навчання. Особливо це стосується найменших школярів, які потребують уваги дорослих повсякчас. Одні батьки нарікали, чому, мовляв, мали виконувати роботу за вчителів. Інші ж ставилися до навчального процесу в карантинних умовах з розумінням. Адже відповідальним родичам доводилося витрачати немало часу на пояснення, дехто звертався телефоном до педагогів за консультацією. І тепер, згодом, як ніколи, вони можуть оцінити роль учителя у навчанні їхньої дитини. І це, можливо, ще одне позитивне надбання загалом некомфортного перебування на карантині.
Байдужими до повідомлення про те, що не буде святкових лінійок та випускних, не залишився ніхто: ні учні, ні вчителі, ні батьки. Одних це надто схвилювало і стало прикрою новиною. Інші поставилися до цього більш стримано. А ще інші подумали: менше свят — менше витрат. Та одна справа, коли ти в сьомому класі і в тебе попереду ще кілька років навчання. А зовсім інша — коли ти одинадцятикласник, і цей дзвоник у рідній школі для тебе справді останній…
Головні дійові особи завершення навчального року — випускники — зосталися засмученими найбільше. Щоб востаннє бути на шкільних уроках 11 березня — такої практики ще ніхто не мав. Діти 11 років вчилися, жили одним колективом. А зрештою навіть святкового вечора мати не будуть. Ще з вересня вони старанно готували до виступу танець (ходили на заняття до педагога), жили передчуттям свята, чекали його… Багато дівчат уже встигли сукні на випускний бал придбати, записалися на зачіски, макіяж. Сценарії вечорів писали, мріяли про незабутні прощальні моменти… Більше того, ще з минулого року замовили місце проведення випускного,
проплатили аванс у заклади святкувань…
Люблячі батьки і класні керівники запитують самі себе: чому саме наших дітей це спіткало? Чому саме у них не було останньої лінійки під сонячним небом на уквітчаному шкільному подвір’ї? Але така вже «коронавірусно-карантинна» реальність. І тут нічого не вдієш. Але ця реальність, погодьтесь, допомогла випускникам зрозуміти, що їм таки сумно за школою, за колективом, за останнім уроком у їхньому житті, що так у класі і не відбувся…
Випускники 11-А Жовківської школи № 1 і гадки не мали, що це їхнє спільне фото, зроблене 1 вересня 2019 року разом із найулюбленішим вчителем — класним керівником Олегом Олександровичем Гупалом на шкільному подвір’ї, буде останньою світлиною зі шкільного життя…
Уранці минулої п’ятниці усі вони у створеній в соцмережі групі приймали вітання від класного керівника та першої вчительки — Марії Григорівни Жук. Усі найкращі слова сказали наставники своїм вихованцям, висловили найщиріші побажання. Все було онлайн, дистанційно… Лише сльози дітей за школою, класом і вчителями — справжні!..
Що ж, сподіваємося, що усі ми вийдемо з карантину іншими. Головне — залишатися здоровими. А дітям зичимо здійснення усіх мрій у новій реальності, якщо вже доля призначила їм бути у ній першовідкривачами!..
Наш кореспондент
