У травні, коли прокидається природа від сну, коли дзвенить у блакиті пісня жайворонка, теплий весняний вітер приносить Свято матері. Це свято близьке і дороге нашому народу, оскільки в наших душах завше живе любов до неньки.
І в години найвищої радості, і у години горя хочеться припасти до теплого маминого плеча: «Мамо!». Хочеться поділитися з нею щастям, щоб і вона його відчула. Хочеться знайти у неї підтримку, щоб зовсім не впасти у відчай. Все найкраще у нас – від мами: доброта, душевність, ніжність, щедрість, чутливість. І все це треба якнайдовше зберігати. Бо мама – то опора.
Думаю, такі слова можна сказати й про першу вчительку, зокрема про Надію Миколаївну Злотко, котра працює у Жовківській ЗОШ № 1, яка, наче мама, розум, серце, душу, здоров’я впродовж багатьох років віддає своїм вихованцям. Її праця мудра і благородна.
Учитель… Яке просте і яке велике це слово! Той, хто вчить, хто збагачує розум і душу молодої людини, хто відкриває перед ним невичерпну казну знань і безсмертних моральних цінностей. І якщо тобі в житті пощастило, і ти зустрів справжнього учителя, твоє життя буде прожито недаремно.
На освітянській ниві Надія Миколаївна пропрацювала понад 30 років із малесенькими оченятками, які з подивом на неї дивляться щодня. Дуже добра, щира, лагідна, чуйна, турботлива, ніжна, безкорислива, готова завжди прийти на допомогу, надзвичайно світла людина, й звісно, справжній професіонал, майстер своєї справи. Надія Миколаївна навчає діточок любити свою Батьківщину, прагне, щоб вони стали хорошими людьми, гідними громадянами своєї держави. До того ж виховує найкращі, найтепліші почуття і загальнолюдські цінності. Учні прагнуть чути її голос, який ллється з уст, розумні очі, які вдивляються у кожну дитину, наче найрідніша матуся.
— Надія Миколаївна – не просто вчителька для нас, а друга мама. З нею ми ділимося своїми таємницями, все їй розказуємо, — розповідає другокласник Максимко. – Наша вчителька завжди за нас заступається, робить стільки доброго для нас, водить на екскурсії, дуже цікаво про все розповідає.
Кажуть, що перша вчителька запам’ятовується назавжди. Ким би ми не стали, куди б нас не закинула доля — завжди від серця до серця тягнутимуться невидимі ниточки спогадів про мудрого порадника і вірного наставника. В пам’яті назавжди залишатимуться добрі, усміхнені очі та материнська любов.
Яніна Тарасів.
