У земному вимірі залишається пам’ять. Пам’ять про взривного актора з б’ючим понад край темпераментом. Чесного і чистого у творчості. Завжди напрочуд різного. Ледь-ледь по-іншому повернеться, прищуриться, поведе зморшкою, змінить темпоритм – і ось інший образ, що творить біля себе цілу історію.
Як він «діставав» режисерів нескінченними саморепетиціями перед командою «Мотор!». Завжди не міг награтись. «Входження в образ» було його стихією, до зйомок, під час, після… Його герої досить часто були складніші, вибачте, режисерського задуму. І недарма його психофізичний Всесвіт порівнювали з видатними акторами, за здатність підпорядкування собі практично будь-якої ролі.
На останній порі Богдан Ступка був художнім керівником Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка в Києві, в репертуарі котрого — світова класика українською мовою. Вірив «в корені», у відданість рідній землі, тому й не переїхав у інший театр, куди його запрошували. Це його ріднить із Миколою Колядою, котрий також не зрадив свій театр.
У пам’яті п’єса «Старосвітська любов» Миколи Коляди, в котрій одного «з милих, гоголівських стариків» грав Богдан Ступка. Микола Коляда: «Грав у спектаклі ніби старенький, сивий, але в ньому весь час жила велика дитина, на нього таке задоволення було дивитись! Я завжди кажу своїм студентам: «Гляньте на Богдана Ступку, а як тільки у вас пропаде здатність – геть із професії!».
Вікторія Севрюкова, художник-постановник відносно недавно співпрацювала з Богданом Ступкою в його останньому московському спектаклі «Вишневий сад» А. Чехова: «Після інституту я, як художник, була на стажуванні в театрі ім. І.Франка в Києві. Перші враження після перегляду «Украденого щастя» — я ніби потрапила в сам центр Європи. Розчулені глядачі розходились у повній тиші після оплесків…Великий актор! І ось пройшло 20 років, ми зустрілись знову.
Ступка вносив у кожний спектакль відчуття свята. Був ансамблістом, розумів, що потрібно обмінятись з тобою молекулами. Роль Фірса – важлива, хоча й не велика, але більш вдумливої співпраці у «Вишневому саду», ніж із актором Богданом Ступкою, в мене ні з ким не було.
А поза сценою – неймовірно весела людина з таким тихим українським гумором …ось він пожартував, і сам не змінюється на обличчі, хоча інші — падають зі сміху. Відчував себе в центрі товариства. Так роздумував, переживав. Пропускав усе через себе…».
Володимир Бортко: «Бувають люди, котрі народились для певних ролей. Власне, так сталось із Богданом Ступкою і Тарасом Бульбою. Нам і в голову не прийшло влаштовувати які-небудь проби.
Як музикант грає на скрипці, так і актор — сам на собі. Актор є тією ж самою скрипкою. Скрипки бувають різні. Бувають з фабрики, а буває – скрипка Страдіварі. Так ось, Ступка був скрипкою Страдіварі. Разом з Богданом Сильвестровичем у «Тарасі Бульбі» ми грали на задану тему, проте між тактами він завжди вів соло, імпровізував, не збиваючись із заданої теми. Ось так – прояв таланту, зі своєю роллю він справився блискуче. Більше того, якщо б Микола Васильович Гоголь жив, він би також не образився щодо вибору актора на роль Тараса Бульби».
Ігор Петренко, актор: «Коли зустрінешся з людьми подібної величини, то на початку й не розумієш, як себе з ними поводити. Проте Богдан Сильвестрович створив враження відкритої, душевної, мудрої людини. В ньому природою було закладено бажання допомагати, творити простір навколо себе легше і позитивніше. Найперше мене вразила його простота, незважаючи на всі його титули: відомий актор, керівник театру, державний діяч, котрий щойно відійшов від обов’язків міністра культури України. І все ж, насамперед, він був людиною. І блискучим партнером, що для актора в роботі завжди є пріоритетом. Він залишався з людьми, підбадьорював, надихав. Дійсно, як Тарас Бульба завжди був в епіцентрі подій, так і Богдан Ступка під час зйомок збирав навколо себе партнерів. Як мегалюдина організовував простір навколо себе. І він сам цим жив і дихав».
Для газети «Відродження»
підготувала
Зіновія САДОВСЬКА.
