Поразка у битві під Полтавою і втеча в обозі Мазепи та Карла ХІІ через дикі степи до Бендер, що тоді належали Туреччині, стали початком поневірянь Пилипа Орлика та його родини. Потім були обрання Орлика в 1710 році гетьманом України у вигнанні, написана ним у Бендерах Конституція, похід на Правобережну Україну спільно з польськими загонами, вимушені мандри Європою. Так родина Орликів стала вічними скитальцями по чужих землях.
Дочка полтавського полковника Павла Герцика Ганна, одружившись із тоді ще консисторським писарем Орликом, і гадки не мала, яку недолю доведеться їй пережити разом з чоловіком.
Злиденне життя у вигнанні в Туреччині, переїзд до Швеції, де сім’я Орлика не мала змоги купити “ні хліба, ні дров, ні світла”… Тож гетьман був змушений заставити гетьманські клейноди! Потім – переслідування у Польщі, де на міський будинок Орликів у Вроцлаві скоєно напад, після чого гетьманові довелося залишити дружину й доньок у різних монастирях, а самому інкогніто вирушити до Царграда.
Про ці часи Пилип Орлик у своєму щоденнику написав: “А я, не маючи сталого місця, де б міг приклонити голову, став позорищем світові та людям, під прибраним іменем, подаючи себе за чужинця, і терплю страшну нужду”. Залишивши свою родину у Кракові, П.Орлик під час подорожі до Царграда ні на мить не забував про дружину і доньок. У березні 1722 р. таємно зустрічається з ректором Станіславської колегії єзуїтів Томашем Зеленським. Ця зустріч мала визначальну роль у подальшій долі Ганни Орлик та її доньок.
Т. Зеленський давно знав П. Орлика, колись він був домашнім учителем дітей гетьмана у Бендерах і капеланом у власника Станіславова (тепер Івано-Франківськ) Юзефа Потоцького. Очевидно, під час зустрічі зі Зеленським Орлик попросив єзуїта заопікуватися його родиною, бо невдовзі Ганна і двоє доньок гетьмана оселилися в Станіславові.
Відомо також, що в 1741 р. Ганна написала до чоловіка, який на вимогу Росії був інтернований у Туреччину, листа зі Станіславова, в якому нарікала на важке матеріальне становище. Гетьманівна бідкалась, що змушена закласти щось із одежі, щоб мати гроші на харчі, до того ж вона перехворіла на пропасницю. Цей сумний лист П. Орлик отримав за рік до своєї смерті. Невдалі спроби забрати родину в Ясси, куди нарешті переїхав сам, остаточно доконали його.
В останні свої дні, ще недавно видатний та мужній Гетьман, Творець першої української конституції, перебував у невимовній тузі за Україною, Дніпром, Запорозькою Січчю, за вільнолюбивим і нескореним народом, який щиро полюбив. Тихо, на чужині, в повній самоті пішов із життя великий Патріот.
Як не дивно, але до нашого часу збереглася булава П.Орлика, яка дісталася йому у спадок від Івана Мазепи. Цей найвищий клейнод ранньої Української держави сьогодні зберігається серед коштовностей музею невеличкого містечка Лінчопін, що на півдні Швеції. На жаль, слід відзначити, що булава потрапила до шведської колекції після того, як П. Орлик, не маючи грошей на утримання родини, вимушений був віддати булаву під заставу місцевим купцям. Однак саме завдяки такому прикрому фактові зберігся цей унікальний атрибут гетьманської влади.
У 1996 р. за ініціативи громадськості одну із центральних вулиць Києва було перейменовано на вулицю Пилипа Орлика (у радянський час вона називалась “уліцей Чекістов”). У 2005 році був виданий Указ Президента України В. Ющенка «Про вшанування П. Орлика та підготовку до урочистостей з нагоди 300-річчя ухвалення Конституції 1710 р.”. На вулиці Липській у Києві з’явився гранітний камінь із написом “Тут буде встановлено пам’ятник гетьману П.Орлику – автору першої української конституції».
Гетьман Пилип Орлик – видатний український політичний діяч, патріот – як ніхто інший заслуговує на це.
Ігор Полуситок, вчитель-вихователь
навчально-реабілітаційного центру
“Злагода” м. Жовкви.
